Закінчуючи огляд вторинної кременевої сировини правобережжя Дністра, слід підкреслити її походження внаслідок вертикальної міграції кремневміщсних гіпергенних водних розчинів, які здатні викликати дрібноплямисте окременіння інколи навіть щільних палеозойських вапняків. Наприклад, так сталося в околицях с. Дарабани, нині підтоплених водами акваторії Дністровської гідроелектростанції. Очевидно, синхронне за геологічним часом заміщення халцедоном карбонатних порід вже неогену фіксується в зоні переходу від Передкарпатського прогину до власне Карпат, наприклад, біля с. Пістинка, вже, правда, поза межами власне трипільської ойкумени.
До самостійної категорії халцедо-новміщусних «псевдосланцевих» порід, пов'язаних з кабонатними відкладами Передкарпаття, виявлених на поселеннях трипільської культури, слід віднести також сировину, умовно названу «малиновецьков» (за селом Слобідка-Малиновецька на лівому березі Дністра, в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області).
Шліфовані плескаті сокири-мотики з подібної рожево-жовтої, мікропористої і тому з поверхні аномально м'якої сировини (втративши цементацію, вона при халцедоно-апоопаловому мінеральному складі дряпається навіть мідною голкою) наявні в колекціях Хмельницького, Рівненського, Тернопільського, Івано-Франківського, а особливо Чернівецького обласних краєзнавчих музеїв. Вони представлені як у випадкових, підйомних матеріалах, так і в безсумнівно трипільських комплексах з околиць сучасних селищ Чугор, Ж валець, Листвин, Мирогоща тощо.
Оскільки описувана сировина у поверхневому шарі досконалих за формою артефактів тепер не піддається ретушуванню, даючи скабистий злам, позбавлена притаманного більшості кременевих порід блиску та прозорості у дрібних уламках, відповідні знаряддя з початку минулого сторіччя вважалася опоковими і не робочими, а декоративно-ритуальними, вотивними або іграшковими, тим більше, що в енеоліті існують артефакти подібного призначення, наприклад, маленькі глиняні модельки сокирок.
Проте якщо тесло чи сокиру з сировини типу малиновецької розрізати чи просто розбити, в ядрі знаряддя виявляється вихідний темно-коричневий, суцільно кальцито-кременистий субстрат підвищеної міцності, яким на момент обробки і був матеріал усієї майбутньої сокири чи мотики. Останній виявляв усі необхідні для дерево- чи земле -обробних знарядь характеристик: щільність, в'язкість, масивність, оброблюваність стандартними (аж до шліфування) прийомами первісної техніки, не поступаючись у цьому відношенні деяким суто карбонатним (реально доломіто-мергельно-вапняковим) палеозойського віку породам Придністров'я, які теж ішли на виготовлення аналогічних предметів у тій же категорії «сланцевих».
Причина сучасного несподіваного складу артефактів із сировини малиновецького типу у вибірковому гіпергенному вилугувані метеорними водами на денній поверхні чи у культурному шарі трипільських пам'яток вихідної кальцитової складової частини бімінеральних карбонатно-кремнеземистих порід, цього різноваиду, що супроводжувалося зміною мінерального складу та її фізико-механічних параметрів1, наприклад, пористості (від 2,5 % до 22-27 %).
Умови появи порід малиновецького типу на лівобережжі Дністра ілюструються результатами ознайомлення із залишками енеолітичної гірничої виробки, виявленої ще у 1970 р. під час археолога-петрографічного рекогносцирування за східною околицею однойменного села. На схилі борта долини Дністра тут зберігалося навісоподібне заглиблення довжиною в декілька метрів, висотою до 1,5 м та завглибшки 1 м, штучно врізане в зону контакту сеноманських порід з перекриваючими відкладами неогенового віку. Саме тут в минулому реалізувалися вторинноінфільтраційні, гіпергенно-метасоматичні процеси кальцитизації прошарку трепелів (або окременіння карбонатних порід), що привело до утворення високоякісної сировини малиновецького типу. Очевидно, людям трипільської культури були відомі родовища аналогічного матеріалу й на правобережжі Дністра, але пошуки останніх справа майбутнього, якщо тільки вони не зникли під акваторією водосховища ГЕС.
Щодо часу виникнення цих залишково-інфільтраційних кременистих новоутворень, то сировина типу Незвисько сформувалася на початку відкладів гіпсо-ангідритів тираської світи, тобто в умовах підвищеної солоності лагунних вод, тоді як силіциліти малиновецького типу утворилися пізніше, коли хімізм води давніх морів Прикарпатського прогину наблизився до нормального.
Ще до однієї категорії залишково-інфільтраційних за походженням кременистих порід, які епізодично використовувалися трипільською людністю, слід зарахувати силіциліти, генетично пов'язані з корою вивітрювання Українського кристалічного щита, наприклад, метаульт-рабазіггів. Це інколи пеліканітизоваі ділянки типу «хард року» на відслоненнях гнейсів, гранітів, мпматитів, а також жили халцедоиолітів різної потужності серед останніх.
Подібні вторинно-жильні силіциліти зафіксовані під час археолога-петрографічних рекогносцирував на теренах Черкащини та Кіровоградської області, наприклад, у районі Майданецького протоміста (у невеличкому ярку на північному березі ставка Гелів), у басейні Гірського Тікича в балках Кременище і Кременувата між селами Підвисоке та Володимирівка, що на р. Синюсі, у басейні лівих приток Південного Бугу (річок Мурашка і Мурафа), у відслоненнях долини останнього. Відповідна сировина переважно невисокої якості представлена в трипільських матеріалах правобережжя Дніпра поодинокими зразками, які відрізняються строкатістю не тільки забарвлення, прозорості, а й мінеральним складом, від опало-халцедонового (інколи кварцитового) до мікрокварцитового, майже роговикового.
