Для кременевої гальки найвищих терас Південного Бугу характерне озалізнення (лімонітизація), інколи на всю потужність прокатаного уламку. В одних випадках це результат розкладу початково присутніх в багатьох темнозабарвлених силіци-літах дисульфідів заліза, в інших привнесення сполук заліза підземними водами ззовні, особливо в алювіальних відкладах або в елювіальних умовах під час процесів хімічного вивітрювання.
Там, де вторинно звохрені кремені високих терас долини Дністра, наприклад, піддавалися тривалому інсоляційному впливу або прямому прожарюванню у відкритому вогні лісових пожеж чи з техногенних причин, спостерігається почервоніння кременистої сировини внаслідок дегідратації тонкодисперс-ної лімонітової домішки до халцедонового субстрату (хоч перепалений кремінь взагалі врешті-решт робиться сірим, втрачає прозорість у найтонших скалках і вкривається сіточкою дрібних тріщинок). Проте подібний матеріал так само, як «карпатська галька» (дивись нижче), крім поодиноких випадків, трипільцями майже не вживався.
Узагальнююча літолого-мінерало-гічна характеристика вживаної ними кременистої сировини наводиться у розгорнутому описі її місцезнаходжень в межах трипільської ойкумени на теренах сучасних України та Молдови. Поза увагою залишаються родовища Румунії, як і територій хай недалеких, але позбавлених ознак присутності на них носіїв трипільської культури. Орієнтовну схему розміщення основних кременевмісних регіонів та деяких локальних родовищ халце-донолітів на захід від Дніпра, які були відомі і систематично (або епізодично) використовувалися трипільським населенням, оприлюднено ще в кінці минулого століття1. Вона дублюється і тут, але вже з більш детальною характеристикою відповідних ґатунків сировини, аби полегшити для всіх зацікавлених практику макро-та мікродіагностич-ного порівняння кременів між собою, а звідси встановлення їх імовірного походження, а саме:
1. Різнотипні (від халцедонових до дрібнокварцево-роговикових) та різновікові (від палеозойських до третинних) гатунки перевідкладених уламків різно-забарвлених кременистих порід переважно північного походження з морени та почасти флювіогляціальних нагромаджень дніпровського зледеніння.
2. Візуально «запіщанені» (за рахунок як кластогенного, так і вториннопсевдоморфного у мікро-мозаїчних агрегатах по залишках фауни кварц) темнозабарвлені кремені сантонського віку в басейні р. Десна.
3. Найтонкозерніші димчасті (до чорних) або димчасто-смугасто-сірі (включаючи великоплямисті та концентрично-зональні гатунки), туронські за віком кремені так званого «волино-иодільського» зразка з діагностуючими реліктами форамініферових черепашок, переважно заміщених халцедоном у периферичному паралельно-тонковолокну-ватому облямуванні або у суцільних «зіркоподібних» мікроагрегатах зі сферолітовим згасанням при схрещених ніколях поляризаційного мікроскопа.
4. Дьогтьово-чорні з іржаво-вторинним облямуванням непросвічуючі інфільтраційного походження кремені Дніпро-Канівського типу, які сформувалися десь у після-верхньокрейдові (?) часи і тому зустрічаються серед відкладів як мезозойського (навіть тріасового, за І. Г. Підоплічком), так і кайнозойського (третинного, а у перевідкла-денному стані і четвертинного) віку, практично позбавлені залишків датуючої мікрофауни.
5. Осадово-діагенетичні кремені призмо-іноцерамового (нерідко «фантомного») типу, характерні для малопотужних кремневмісних вапняків верхньої крейди, які окремими залишками покриву, що вкривав колись кристалічний щит, простежуються в районах с. Аполянка, в басейні р. Малої Висі та на прилеглих територіях. Орієнтовно датуються верхньосеноманським часом, розроблялися трипільцями, можливо, навіть примітивними шурфами.
6. Апоспікульні осадово-діагенетичні нижньосеноманські силіциліти черт-газової групи в басейнах середнього Дністра та Пруту, а також залягаючий у їх покриві горизонт, інколи лінзоподібний, вторинних залишково-інфляційних, переважно яснозабарвлених (білих, сіруватих, інколи блакитнуватих) кременистих порід так званої (за С. М. Бібіковим) «плити».
7. Осадово-діагенетичні кремені верхньосеноманського віку серед мергелпстих вапняків, що відшаровуються долиною Дністра нижче за течієюпоблизу м. Могилів-Подільсь-кий. Містять мікрозалишки переважно змішаної іноцерамо-спікульної або спікульно-іноцерамової фауни, початково опалової, а тепер вторинно заміщеної мікрохалцедоном.
8. Залишково-інфільтраційні, сарматського віку, майже без фауни при халцедоновому (з кварцом) складі кремені так званого бакшальського типу в пониззі Південного Бугу. Крім перелічених восьми головних типів кременистої сировини, на трипільських пам'ятках зустрічаються й деякі інші відмінності силіцилітів, хай і не вказаних на картосхемі за браком місця, але безумовно відомих та інколи широко вживаних трипільським племенами на різних етапах існування цієї культури.
До них слід віднести так звану «гринчуківську» сировину умовно-верхньоальбського віку, правда, не завжди досить, якісну. Це силіциліти коричнево-зеленкуватого, до чорного, забарвлення, практично непрозорі навіть в тонких уламках, з розсіяними локальними порожнин-ками-жеодами (стінки яких часто інкрустовані натічним халцедоном, баритом, папіршпатом), з успадкованою домішкою класичних зерен дрібно-уламкового кварцу, мікролу-сочок слюди, сингенетичного глауконіту, тонко-дисперсної глинистої каламуті.
Потужність пласта цих халцедонолітів в районі с. Грннчук на лівому березі Дністра сягає 2 м, але подібні породи зафіксовані й на правобережжі. Використання цієї сировини трипільцями сумнівів не викликає. На жаль, авторові не вдалося познайомитися з кременем такої дослідженої Г. Чайлдом трипільської пам'ятки, як Шипинці, але літературні посилання на високоякісний зеленкуватий камінь індустрії цього поселення (так само, як і на зеленкувату гальку серед стяжінь зелено-сірих кременистих пісковиків у підошві сеноманського розрізу біля с. Онут тієї ж Чернівецької області), найімовірніше, стверджують «грннчуківськнй» тип використаної там сировини.
До явних залишково-інфільтраційних кременевих новоутворень, які широко використовувалися трипільцями, наприклад, для виготовлення
шліфованих знарядь (у ранзі «сланцевих» та «опокових» з попередніх досліджень), сьогодні слід відносити сировину так званого (за місцезнаходженням відповідних порід та їх енеолітичних копалень) «незвиського» і «малиновецького» типів. Поруч з карбонатними або доломітовими, вапняковими чи мергелистими Гатунками сировини типу «ленківецької», «жванецької», «дарабанської», а також слабкомета-морфізованими алеврито-аргілітами «типу Дерло» вони умовно віднесені до категорії так званих «реперних»1, підкреслюючи їх принципову відмінність від власне опокових.
