Було надруковане резюме цієї доповіді, а призначений до публікації рукопис, можливо, мав якесь відношення до повного її тексту. Це була частина монографічної праці, яку автор не встиг завершити за життя. Її почали друкувати у Львові, однак вийшов лише перший розділ, який висвітлював географічне положення та давав загальний опис відомих на той час трипільських пам'яток Київщини, Галичини, Буковини й Румунії8. Ще одну частину її підготовлено до друку і видано М. Я. Рудинським у збірнику Кабінету антропології ім. Ф. Вовка 1927 року.
У передмові до видання рукопису Федора Вовка «Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні» М. Я. Рудинський дав стислі коментарі до історії дослідження трипільської культури2. Праця Ф. К. Вовка містить опис та змістовний аналіз багатьох розкопаних комплексів, а також класифікацію та ґрунтовний опис знарядь праці, виявлених під час археологічних досліджень поселень трипільської культури різними авторами.
З тексту видно, що Ф.К. Вовк схилявся до думки про поховальний характер трипільських «точків», але вважав, що було розкопано їх житла-землянки, а також місця гончарного виробництва: «…таким поби-том, ми приходимо до необхідності встановити три роди будови наших українських глиняних будівель з знахідками передмікенського типу, в залежності од їх призначення: землянок – задля життя, ганчарень задля виробу посуду й кладовищ задля заховування урн з попелом мерців. Перші два роди змішуються між собою, нічим не відзначаючись один від одного, окрім хіба що числа знайдених глиняних виробів та іноді особливої форми печами, як воно є нарешті й тепер, коли ганчарські майстерні майже завше містяться в хаті гончара.
На великий жаль, ми далеко не завше можемо, читаючи оповідання дд. археологів, сказати достеменно, до якого з цих трьох родів треба прилічувати ту чи другу знахідку… Це залежить і од стану, в якому знаходиться будівля, і од способу її розкопування».
М. Я. Рудинський, підкреслюючи значення трипільських студій Ф. К. Вовка, нагадує, що в Європі з'явилися праці, які дослідження трипільської культури приписували виключно німецьким ученим – Е. Р. Фон Штерну, Г. Шмідту, Трегеру, Шугхардту. Останній хоча й згадує Г. Оссовського, В. В. Хвойку, проте характеризує їх як дилетантів. При цьому він робить вигляд, що не було розкопок В. Б. Антоновича, М. Ф. Бі-ляшівського, В. М. Доманицького та інших, не кажучи про Ф. К. Вовка.
Дійсно, про рівень підготовки Г. Оссовського або В. В. Хвойки як археологів можна дискутувати, тим більше, що фахової освіти в галузі археології вони справді не отримали. Але що можна вважати фаховою освітою з археології в останній чверті XIX ст., надто коли йдеться про передісторичні її розділи? Адже це був саме час становлення цієї галузі. Своїми працями Г. Оссовський, В. В. Хвойка та багато інших дослідників в міру своїх можливостей закладали її підвалини на цій землі. Історична інтерпретація археологічних даних про неолітичну добу і трипільську культуру на початку XX ст. належить відомому історику М. С. Грушевському. Ось як він описував ті часи:
«Новійша камяна культура. Камяна культура, коли чоловік ще не знав ніяких металів і свій найкращий струмент мусів робити з каменя, з тих давнійших так званих ділювіальних часів поволі переходить в новійші, коли вже перевели ся ті давні звіри, коли стопили ся леди і стекли води, і житє в наших сторонах стало зовсім близьке до теперішнього. Чоловік ще орудував головно камінем, але виробляти з нього всякий струмент навчився далеко краще против давнійшого. Він не вдоволявсь уже тим, щоб відбити собі аби як камінюку, а ще вигострював свій струмент дрібонечкими ударами, шліфував на гладко, навчив ся вертіти діри, щоб насадити сокірку, молоток або булаву на дерево або кістку. Особливо цікаве житє зявляєть ся в нашім краю при самім кінці неолітичної культури, коли в наші сторони починають заходити з полудневих країв перші металічні, мідяні вироби.
Люде жили в хатках деревляних або плетених з хворосту і вимащених глиною, а дуже любували ся в глиняній посудині всяких дивних форм, розмальованій пишними везерунками, червоними, білими, рудими, ріжнокольоровими. …В часах же новійшої камяної культури він уже мав домашню худобу і міг годувати ся мясом і молоком від свого стада. Ще скорійше одомашнив собаку, свого сторожа і вірного приятеля. Навчив ся робити посуду з глини і випалювати її на огні; робив її з руки, без гончарського круга, а проте з часом став виробляти гарні миски й горнята та мережити везерунками.
Став робити кращі житла для себе, викопуючи влоговини в землі і надбудовуючи з боків та покриваючи зверху, і так поволі доробив ся досить можливої хатини з дерева чи хворосту, вимащеної глиною. Почав господарити коло землі, сіяти зерно і, розтираючи на жорнах, пекти хліб або варити кашу. …Ся новійша ка-мяна культура не тягла ся так довго, як старша, але слідами її повна майже вся земля наша...»
Далі М. С. Грушевський пише про широкі зв'язки цієї культури з навколишнім світом: «Міркуючи з стилю, себто з форм і фасонів виробів, і з інших обставин, можна догадувати ся, що в тих часах ранньої металічної культури, другого і першого тисячоліття перед Христом, всякі культурні впливи, всякі новини і відомости, нові вироби і нові фасони приходили в наші сторони кількома дорогами.
Ішли з полудня, з чорноморського побережа, куди йшли всякі новини з Азії і з Середземного моря, також з передньої Азії, з Туркестану і теперішньої Персії, через чорноморські степи; йшли з дунайських країв – теперішньої Угорщини, та з альпійських країв, де розвинуло ся всяке мистецтво під впливами Середземними…»
Ідеї, висловлені провідними археологами того часу, відповідають сучасному їм стану археологічної та історичної науки, кількості та якості наявних археологічних джерел. Разом з тим, багато з них становлять нині хіба що історіографічний інтерес – наприклад, погляди на характер трипільського житлобудування або поховальні обряди трипільців, висловлені В. В. Хвойкою на ХІ археологічному з'їзді 1899 року. Однак археологи і досі користуються, наприклад, класифікацією кукутенського посуду, розробленою Г. Шмідтом, а погляди В. В. Хвойки про багатоповерховість трипільських будинків знайшли підтвердження в дослідженнях археологів у 70–80-ті роки XX століття.
