Не припинялися археологічні дослідження трипільських старожитностей і в Радянській Україні. У системі Всеукраїнської академії та поза нею діяло чимало наукових установ, фахівці яких вели археологічні розкопки. В Українській академії наук установою, яка досліджувала трипільську культуру, був Всеукраїнський Археологічний Комітет (ВУАК), який існував з 1924 по 1933 рік. Для координації досліджень в галузі трипіллєзнавства було створено спеціальну Трипільську комісію, яка об'єднала зусилля дослідників що працювали в Києві та інших містах.
Було зроблено спробу включити до її складу навіть зарубіжних дослідникиів В. Щербаківсь-кого та Л. Чикаленка. Комісія проводила засідання (відкриті для всіх бажаючих), на яких виголошувалися наукові доповіді, рецензії, обговорювалися плани майбутніх досліджень. Комісія збирала і готувала до видання результати досліджень трипільських старожитностей, в тому числі проведених в перші два десятиріччя XX ст. Було зроблено спробу започаткувати періодичну збірку наукових праць під назвою «Трипільська культура на Україні», випущено перший та зібрано другий том, частина матеріалів якого збереглася в науковому архіїи Інституту археології НАН України. Статті друкувалися українською мовою з резюме французькою.
З великими зусиллями ВУАК та Трипільська комісія поновили також польові дослідження, здобувши скромне (і нерегулярне) бюджетне фінансування, іноді гроші надходили вже після закінчення польового сезону). Розкопки трипільських поселень відновилися майже на всій територіїї України. У 20-ті роки досліджувалися насамперед традиційні місця, відомі пам'ятки: під Трипіллям, у Верем'ї, Ржищеві, Халеп'ї, Балико-Щучинцi (В. Є. Ко-зловська, М. О. Макаренко).
Поновилися археологічні дослідження на Уманщині, в нинішній Черкаській області. В. Є. Козловська вiдновила розкопки у Сушкiвцi, обстежила поселення біля с. Володимирівка, широке дослідження якого розпочалося у 30-ті роки.
П. П. Курiнний в 1924–27 рр. провiв археологічні розкопки у Томашiвці на Уманщині, яка дала назву локальному варіанту трипільських старожитностей. Є. В. Безвенглин-ський у 1927 р. працював на поселенні у Майданецькому (цій пам'ятці через сорок з гаком років судилося суттєво змінити канонічні уявлення про трипільську культуру).
На Поділлі працювали такі відомі археологи, як М. Ф. Біляшівський у Борисівці та Ільїнцях1, М. Я. Ру-динський у Кадіївцях, Попов-Городі, Озаринцях. С. С. Гамченко разом з М. Л.Макаревичем проводили розкопки у Райках, Білому Камені, Колодяжному. Під час розкопок «Раєцької могили» на Житомирщині кургану з похованнями доби бронзи — було виявлено чи не вперше в Україні кераміку та прясельця з найпізнішого часу існування трипільської культури3. Матеріали з розкопок перелічених вище пам'яток нині складають суттєву частину колекції трипільських старожитностей Національного музею історії України.
Було відкрито нові типи трипільських пам'яток. У 1921 р. під Одесою М. Ф. Болтенко розпочинає дослідження біля сіл Усатове та Великий Куяльник спочатку поселення, а з 1926 р. — поховальних пам'яток. Під час розкопок, що тривали з перервами до 1948 р., вони разом з О. Ф. Лагодовською відкрили залишки поселення, двох курганних та двох ґрунтових некрополів це були одні з перших на той час поховальних пам'яток, пов'язаних з трипільською культурою. У курганах було зафгксовано складні кам'яні конструкції кромлехи, знайдено плиту з гравірованими зображеннями людей і тварин, центральні поховання супроводжувалися багатим швентарем: металевою зброєю, посудом.
Ці знахідки дозволили вже тоді поставити питання про високий рівень суспільного розвитку племен доби міді-бронзи над Чорним морем. Дослідження Трипільської комісії ВУАК ставили за мету насамперед поповнити джерелознавчу базу для вивчення трипільської культури, і ця мета була досягнута.
Публікації нових матеріалів обмежувалися короткими повідомленнями, в той же час було видано, хоча й далеко не в повному обсязі, результати більш давніх розкопок. У 1925 р. починає роботу над трипiльською проблематикою Т. С. Пассек. У 1927–28 рр. вона разом з Л. О. Дiнцесом провела розкопки на багатошаровому поселеннi біля с. Євминки на Деснi, яке було вiдкрите свого часу В. В. Хвойкою i в 1925–26 рр. дослiджувалося М. Макаренком.
