Хліборобство трипільських племен - Модель господарської адаптації трипільського населенняОднак широке використання дерев'яних рал у лісостеповій смузі з її задернованими грунтами виглядає проблематичним. Можливо, саме з цієї причини орне хліборобство набуло тут справжнього поширення лише в ранньому залізному віці. Проблеми з використанням орних знарядь з дерева в умовах лісостепу, можливо, не дозволили трипільцям переити до широкого використання тут рала.
Відсутність рала могла компенсуватися, на нашу думку, низкою організаційно-технічних заходів у галузі хліборобства, що знайшло вняв у запровадженні переложно-заліжної системи з періодичною повною зміною фонду землекористування. Такий тип господарювання звичайний для ручних хліборобів у різних екологічних умовах при можливості періодично змінювати оброблювані землі. Цей процес вимагає чіткої регламентації робіт, їх періодичності, зміни полів, використання точних календарів, стимулює розвиток певного прошарку у суспільстві, який виконує керівні функції.
Ключовим моментом моделі господарської адаптації ручних хліборобів в умовах лісостепу став циклічний характер використання основного засобу виробництва землі. На час початку освоєння трипільським населенням Буго-Дніпровського межиріччя (Трипілля А, кінець VI початок V тис. до н.е.) конкурентів у цій екологічній ніші трипільці не мали. Конкуренція постала через кілька сотень років лише через зростання кількості трипільського населення за умови збереження в незмінному вигляді екстенсивних форм господарювання. Аналіз структури розселення, починаючи з Трипілля А до Трипілля ВИ та СІ, вказує на незмінність цих форм. Все це наводить на думку про відсутність суттєвих змін і в системі господю-вання. Орієнтація на екстенсивне хліборобство в умовах мінімального вдосконалення технології хліборобства ставило трипільське суспільство у надто велику залежність від стану природного середовида. Концентрація людності у величезних поселеннях-протомістах призводила до зростання негативності цього впливу.
На думку етнографів, саме на базі культурно-господарського типу мотичних хліборобов степів та сухих передгір'їв сформувалися найдавніші класові суспільства Дворіччя, Египту, Передньої та Середньої Азії, Північно-Західної Індії, Китаю, Центральної та Південної Америки. Додамо сюди також суспільства з Африки (Кобшцанов, 1978). Хоча рівня класового суспільства було досягнуто за умов інтенсифікації та перебудови системи мотичного хліборобства, аж до виникнення групи типів орних хліборобів, соціальні інститути зберегли чимало рис попереднього рівня розвитку.
Передумовою виникнення ієрархічних структур були такі явища, як зростання кількості населення в умовах обмеженості можливостей територіальної експансії, виникнення суперечок при розподілі земельних та водних ресурсів. У такій ситуації виживання громади залежало від її міцності економічної та військової.
Громади, племена в умовах примітивності озброєння спиралися насамперед на зростання чисельності колективів, їх концентрацію в межах великих населених пунктів прото-міст. Великі поселення міського типу утворюються шляхом інтеграції хліборобських громад у територіально-поземельну громаду, яка стає для них господарським, адміністративно-політичним та культовим центром. Значення ремісничого виробництва в таких центрах ще незначне і не є основним для такого аграрного «міста».
Історично протомісто як особливий перехідний тип поселення відповідає добі класоутворення та політогенезу, його типові риси виконання великого спектру завдань економічного, політичного та соціального, ідеологічного та військового характеру. Основна маса населення прото-міста це селяни-хлібороби, як правило, етнічно однорідні. Внутрішня потреба сільських громад у політичному об'єднанні (найчастіше для самозахисту), а іноді керівна роль суспільної верхівки (для збільшення добробуту та міці останньої) вели до утворення протоміст.
Таким чином можна реконструювати вплив хліборобства на розвиток суспільних структур у населення, яке залишило пам'ятки трипільської культури у межиріччі Південного Бугу та Дніпра. Близькими були шляхи суспільної еволюції і на західних трипільських територіях. Лише периферійні райони з їх необмеженими природними ресурсами зберігали устрій, характерний для початкових етапів Трипілля.
