Поняття «модель господарської адаптації» у загальних рисах відповідає поняттю «культурно-господарський тип», під яким дослідники розуміють комплекс особливостей господарства і культури, характерний для народів, що мешкали в певних природно-географічних умовах запевного рівня їх соціально-еконо-мічного розвитку.
Нашою метою є визначення, до якої моделі господарської адаптації (МГА) близькі визначені нами риси, типові для господарства трипільського населення Побужжя етапів ВИ та СІ. Кінцевою метою при цьому є підхід до реконструкції вірогідного рівня розвитку суспільного ладу Трипілля за належністю до певної МГА. Це буде зроблено шляхом порівняння із суспільствами, які належать типологічно до цієї ж МГА.
Серед хліборобсько-скотарських МГА дослідниками було виділено дві великі групи: група ручних (мотичних) хліборобів і група плужних (орних) хліборобів.
Традиційно Трипілля відносять до типів першої групи, а саме до типу мотичних хліборобов степів та сухих передгір'їв. Крім того, є спроба віднести його до типу ручних хліборобов лісів помірного поясу, зроблена Ю. О. Красновим. Таким чином, він поставив Трипілля в один ряд з носіями неолітичних культур Кріш та лінійно-стрічкової кераміки. Однак даний автор зазначає, що до цього типу (моделі) не слід відносити усатівські племена. Важко погодитися з таким зіставленням, маючи на увазі матеріали трипільської культури.
Цілком можливо, що в майбутньому буде виявлено належність трипільських племен до різних типів всередині певної МГА або навіть різних МГА залежно від регіонів проживання та етапів розвитку культури.
Трипільське населення проживало у лісостеповій смузі між Карпатами та Дніпром, на кордоні зі степом, але не в степу. Зауважимо, що тип мотичних хліборобів лісостепової смуги у запропонованій класифікації відсутній, натомість маємо орних хліборобів лісостепу та лісів помірного поясу. Слід, однак, зауважити, що культура Трипілля-Кукутені формувалася саме у Румунському Прикарпатті на базі місцевих неолітичних культур Боян, Кріш та інших6, віднесення яких до МГА мотичних хліборобов степів та сухих передгір'їв навряд чи може викликати якесь застереження. Проблема у характеристиці тієї МГА, яка сформувалася на початок етапу ВИ та існувала на етапі СІ, тобто через 1300 років після початку розселення трипільських племен з передгір'їв Карпатської Молдови на схід, у лісостеп.
З огляду на дані археологи, подібна характеристика надто загальна, проте в ній є ряд ключових моментів, які багато в чому визначають такі елементи МГА. Це спосіб обробітку землі, типи знарядь, транспортні засоби, а також такі елементи, як конструкція жител, розписний посуд.
Палеоекономічні підрахунки щодо трипільського господарства на етапах ВИ та СІ вказують на теоретичну можливість мотичного варіанту обробітку грунту. Цій можливості сприяв також підбір зернових культур, спосіб висівання основної з яких пшениці-двозернянки у вигляді колосків взагалі не потребує суцільного обробітку грунту у вигляді оранки. Досить лише спалити рослинність на відповідній ділянці, і вона готова до посіву. Склад культур зернові, насамперед пшениця та ячмінь також збігається. Проте збір врожаю здійснюється вже більш досконалими знаряддями, ніж ранньотрипільські серпи, виробничі можливості зубчастих серпів значно кращі. Вдосконалюються знаряддя обмолоту з'являються молотильні дошки. Таким чином, маємо помітний прогрес у галузі збирання та переробки врожаю, що може розглядатися як непряме свідчення зростання обсягів виробництва.
Житлобудування Трипілля є класичним взірцем для порівнюваної МГА і в цілому нетиповим для попередніх культур лісостепової смуги, що підкреслює прийшлий характер населення. Проте еволюція житла відбувається в напрямі збільшення застосування дерев'яних конструкцій (на базі багатих природних ресурсів лісостепу) з поступовим витісненням глинобиту саману з будівництва стін. Суміш глини з половою у трипільській архітертурі використовується переважно для забутовки перекриттів та обличкування поверхонь, тобто як ущільнюючий та теплоізоляційний матеріал. Пристосуванням до нових умов навколишнього середовища, на нашу думку, є також поширення двоповерхових житлово-господарських комплексів, що пов'язано з необхідністю утримувати у стійлі тварин і працювати під дахом за умов більш суворого клімату, ніж у районі, звідки походить культура.
Поширений в трипільській культурі транспортний засіб масивні сани з великим кузовом, в які запрягали одного або навіть двох биків. Іншим важливим етнографічним показником є розповсюдження мальованого посуду.
Таким чином, ми маємо як збіг рис трипільської культури Побужжя етапів ВИ та СІ із МГА ручних хліборобів сухих передгір'їв та степів (спосіб обробітку грунту, набір культур, житлобудування, транспорт, кераміка), так і фіксуємо певну еволюцію знарядь праці (вдосконалення серпів, появу молотильних дощок), зміну конструкцій жител (поширення дерева). Проблематичним є питання щодо осілості, якщо взяти до уваги відносно обмежений (менше 100 років) час існування поселення на одному місці. Маємо певні зрушення в адаптації до умов лісостепу, а також особливостей господарської системи.
Розглянемо тепер типові риси МГА орних хліборобів лісостепів та лісів помірного поясу. Автори, які виділили ці моделі зазначають, що вони мають чимало рис описаної вище МГА ручних хліборобів, оскільки так чи інакше формуються на їх базі. Відмінності полягають у застосуванні рала різних типів, сохи, використання тяглової сили тварин, колісний транспорт. Основні зернові культури ті самі: пшениця і ячмінь. Однак з упровадженням орного хліборобства поширюються озимі, насамперед жито. Житла каркасно-стовпової конструкції1. Як бачимо, трипільська культура лісостепової смуги поступово набула деяких рис саме цієї МГА:
в організації хліборобства (переложно-заліжне),
поява знарядь для проведення борозен,
удосконаленні знарядь збору (переробки) врожаю,
інновації в будівництві жител поширення каркасно-стовпових конструкцій.
Все це маємо при збереженні численних рис МГА ручних хліборобів. Можемо прийти до висновку, що на прикладі трипільської археологічної культури ми спостерігаємо процес формування нової МГА, а саме орних хліборобів лісостепу на базі МГА ручних хліборобів степів та сухих передгір'їв. Ключовим у цьому процесі було вдосконалення знарядь обробітку грунту, пов'язане з упровадженням дерев'яного рала.
Слід зауважити, що поява орних знарядь датується, за археологічними, іконографічними та письмовими джерелами, в межах IV тис. до н.е. Ця дата прийнята для Дворіччя та Нільської долини, тобто часом існування трипільських пам'яток етапів ВИ та СІ. Поширення такого роду знарядь на північ (якщо вони не були відомі там раніше) було справою часу, а не техніки, оскільки всі передумови для впровадження такого знаряддя у Європі вже склалися. Серед них наявність навичок використання тяглової сили тварин; високорозвинена технологія хліборобства, необхідні ремісничі навики та наявність інструментів для виготовлення з дерева орних знарядь.
