Якщо зівставити ці підрахунки з обчисленою нормою площі посівів на людину, зробленою свого часу С. М. Бібіковим, 0,3 0,2 га, то на сім'ю (5-7 душ) виходить 1,8 3,0 га. Отже, час обробітку грунту становитиме, за умови виконання до 2 000 кв.м на день від 9 до 18 днів. Однак, треба мати на увазі що експерименти Г. Ф. Коробковою проводилися на більш легких грунтах, ніж ті, що маємо у Буго-Дніпровському межиріччі, і це слід враховувати. Є також дані про те, що продуктивність мотичного обробітку грунту не перевищує 12 кв. метрів на годину. Якщо виходити з цих показників, то строк обробітку мотиками 'сімейної' ділянки середніх розмірів може зрости приблизно у п'ять разів до 45 90 днів. Зрозуміло, що такі результати підрахунків викликають певні сумніви щодо реальності мотичного характеру трипільського хліборобства.
Так звані рогові рала доби енеоліту, як переконливо довела Г. Ф. Коробкова, придатні лише для проведення борізд на вже скопаному грунті і могли використовуватися лише у комплексі з іншими знаряддями для обробітку грунту, з яких маємо лише мотики. Зауважимо, що поки що у межиріччі Південного Бугу та Дніпра рогове рало (визначення Г. Ф. Коробкової) було знайдено лише одне, і те на поселенні раннього етапу трипільської культури Гребенюків Яр. Те, що трипільцям було відоме використання тяглової сили тварин, ще не є прямим доказом наявності орного знаряддя.
Справді, значно вищою за продуктивність мотик, за експериментальними даними, є продуктивність дерев'яних рал. Так, рало типу «валлє», за даними С. О. Семенова, за годину дає змогу зорати 572 кв.м, що в десять разів перевищує продуктивність трипільських мотик, а при перехресній оранці у п'ять разів. Проте ці підрахунки, ясна річ, не можуть жодним чином замінити собою прямі археологічні свідчення наявності знарядь для оранки у трипільців, які наразі відсутні.
Таким чином, виходячи з фактичного матеріалу, трипільське хліборобство у Буго-Дніпровському межиріччі можемо характеризувати за типом обробітку грунту як мотичне. При цьому використання тяглової сили тварин для оранки слід розглядати як цілком імовірне, проте не доведене остаточно.
Третім важливим компонентом хліборобської системи є спосіб використання земельних угідь. Виходячи з характеристики навколишнього середовища, даної у попередньому розділі, ми бачимо, що навколо трипільських поселень у Побужжі буди значні площі, вільні від лісу, які могли використовуватися для господарства. За складом культур хліборобство було польовим. Особливої потреби у вирубках лісу під поля не було, тим більше що схили, які займав цей ліс, були не зовсім зручними для розташування полів.
І. І. Заєць і С. О. Гусєв локалізували поля близько трипільських поселень у Побужжі на підставі знахідок вкладишів до серпів. Так, неподалік від поселення Кліщів, в ур. Вила і Бакайка, виявлено ЗО знарядь праці з кременю, в тому числі 12 вкладишів до серпів, а також рештки наземних споруд трипільської культури, які, на думку І. І. Зайця, мали сезонний характер. Загальна площа угідь в районі урочищ близько 1000 га1. В районі поселення Лисогірка (площа 12 га), за 300 м на північний схід, на південному схилі було виявлено понад 20 уламків вкладишів до серпів. їх було підібрано на ділянці розміром 480x140 м (6,72 га).
Ця площа була захищена від вітру, постійно освітлена сонцем. С. О. Гусєв констатує, що цієї ділянки було недостатньо, щоб забезпечити зерном мешканців поселення, оскільки, за його підрахунками, площа поля мала становити до 111 га, отже мали існувати ще поля, виявити які нині складно.
Радіус освоєння хліборобських угідь коливається, за етнографічними даними, від 0,7 до 11 км, дорівнюючи в середньому 5 км, що зумовлено фактором часу3. Значні розміри польових угідь навколо поселень трипільської культури до 3500 га в радіусі 4 км (однієї години пішого ходу) дозволяли мати перелогову систему землекористування. Ця система є первісною для степових районів, але у трипільські часи в Побужжі переважали саме степові ландшафти.
Переложну систему вирізняє факт певного використання природних ресурсів грунту, організаційна пасивність господаря до підтримки родючості грунтів.
Функціонування цієї системи на задернованих грунтах цілком може бути забезпечене мотикою, яка і є єдиною категорією знарядь для обробітку грунту, знайденою при розкопках трипільських пам'яток Побужжя. Основу перелогу складають ярові культури, а саме такими і є пшениця-двозернянка, голозірний ячмінь та горох. Останній дозволяє здійснювати навіть певну сівозміну, що може впливати на строк використання ділянок4.
На одну фазу існування пам'яток трипільської культури припадає біля 60 100 років. Можливо, це той час, за який можна було, використовуючи перелогову систему, отримувати достатні врожаї для існування великих громад. Майже повна відсутність багатошарових поселень у більшості регіонів поширення трипільської культури може свідчити, що на старе місце не поверталися. Більше того, картографування пам'яток вказує на значну віддаль між великими поселеннями у межиріччі Південного Бугу та Дніпра від 10 до 20 км по прямій. Це може бути свідченням того, що поля для хліборобства вдруге могли не використовувати тобто хліборобство може бути визначене ще й як екстенсивне. Перенесення поселень з місця на місце, імовірно, слід пов'язувати саме з цими особливостями господарства.
Якщо прийняти значення радіусу освоєної території для Майданець-кого в 5 км, можна спробувати промоделювати переложну систему рільництва на цьому прикладі. За останніми підрахунками, чисельність мешканців Майданецького складала від 6 до 9 тис. чол (Шмаглій, Відейко, 1987). Рахуючи по 0,3 га землі на душу (Бибиков, 1965), маємо розмір поля на 1 рік 1800 2700 га.
В межах середнього радіусу освоєння (5 км) придатними для хліборобства були до 70 % землі (решта непридатні заплави річок та струмків, схили балок, зарослі лісом), що складало 5 502 га. Ця площа могла бути розділеною на дві-три частини, 2 700 1 800 га кожна, які могли б використовуватися по черзі. Таким чином, теоретично цілком можливою є трьохпільна система землекористування.
Існування за межею середнього радіуса освоєної території поселеиня-супутника Тальне 2 і дозволяло освоїти ще якісь площі на більшій відстані від базового поселення в Майда-нецькому, збільшити кількість перелогу і його строк, тим самим певною мірою продовжити сумарний час господарювання даної громади на одному місці до наступного переселення.
Враховуючи те, що грунти із значною кількістю гумусу, близькі до сучасних, могли сформуватися, на думку фахівців, лише на межі атлантику і суббореалу, тобто коли вже зникли трипільські пам'ятки етапів ВИ та СІ, наявні ресурси і потенціал землі використовувався максимально, а внаслідок господарювання родючість грунтів мала погіршуватись.
Однак, порівнюючи територію лісостепової смуги з площею, освоєною трипільцями, важко погодитися з висновком В. О. Круца, що наявні ресурси було вичерпано повністю2. За нашими підрахунками, відсоток використання землі у Буго-Дніпровському межиріччі міг би становити максимально 58 82%.
Таким чином переложна система землекористування цілком можливо існувала у трипільського населення Буго-Дніпровського межиріччя на етапах ВИ та СІ. Його технічною базою був мотичний обробіток грунту при ймовірному використанні тяглової сили тварин для боронування. Слід зазначити, що пшениця-двозернянка висівається у вигляді колосків3, для чого оранка взагалі не потрібна. В умовах значних земельних ресурсів така система хліборобства цілком могла забезпечити потреби населення.
