Визначення способу обробітку грунту практично є принципово важливим для реконструкції типу хліборобства. Трипільське хліборобство Є. Ю. Кричевським та Т. С. Пассек було назване мотичним на підставі численних знахідок мотик. Коробкова Г. Ф. на підставі трасологічних досліджень та експериментів прийшла до висновку про мотичний характер обробітку грунту у трипільський час, не заперечуючи водночас проти існування бороздових знарядь, які могли використовуватися лише по обробленій перед тим мотиками поверхні. До близьких висновків дійшов також В. Я. Сорокін на трипільських материалах Молдови.
С. М. Бібіков доводив, що трипільське хліборобство було орним, польовим, з перелоговою системою. На його думку, характер та форми трипільського землеробства визначалися особливостями культивування злакових («колоскових») культур. Він підкреслював, що значні площі, необхідні для вирощування цих культур, навряд чи можна було обробити вручну, тому припускав, що поля обробляли за допомогою примітивного (без лемеха) рала, яке тягнули бики. Розпис на статуетках бичків, на думку С. М. Бібікова, можна трактувати як зображення збруї, а парні наліпи голів бичків як зображення запряженої пари волів. Цю точку зору підтримували B. Г. Збенович, В. О. Круц, Шмаглій М. М. та інші дослідники.
А. О. Краснов, полемізуючи з C. М. Бібіковим, зазначав, що висновки останнього базуються виключно на загальних оцінках господарства і культури Трипілля та гіпотетичних розрахунках, а реальне поширення орного хліборобства у Східній Європі слід віднести до бронзового, а не мідного віку.
Дійсно, переважна більшість знарядь для обробітку грунту, виявлених під час розкопок пам'яток трипільської культури, це робочі частини мотик, виготовлені з рогу оленя або з каменю. Було визначено також рогові частини палок-копачок.
Наприклад, під час археологічних досліджень пам'яток етапів ВИ та СІ у межиріччі Південного Бугу та Дніпра було виявлено лише робочі частини мотик. Нами було зібрано відомості щодо кількості знахідок цих знарядь. На пам'ятках володимирівської та томашівської груп майже за сто років досліджень було знайдено 23 мотики, в тому числі 20 знарядь з рогу та 3 з каменю. Кількісно переважають знаряддя, виготовлені з рогу благородного оленя: співвідношення їх з кам'яними становить 6:1. Аналогічну картину маємо і для попереднього етапу на цій території. У Веселому Куті, Миропіллі та Гарбузині разом знайдено 17 мотик, з них лише одну з каменю, решта рогові, тобто співвідношення 16:1. З цього можна зробити висновок: або перевага віддавалася знаряддям з рогу, або кам'яні мотики з тієї чи іншої причини не потрапляли до інвентарю житлово-господарських комплексів.
Г. Ф. Коробкова свого часу провела експериментальні роботи з обробітку грунту на площі 3 000 кв.м мотиками різних типів, при цьому найбільш продуктивними виявилися саме рогові знаряддя, що давали змогу обробити до 60 кв. метрів на годину. За цими ж даними, сім'я, що мала трьох робітників могла, на думку Г. Ф. Коробкової, обробити за годину 150 200, а за день 1 500 2 000 кв.м, тобто 15 20 соток. Зауважимо, що на такій роботі навряд чи продуктивність праці могла залишатися високою упродовж 10 годин.
