Дослідження поселень усіх етапів трипільської культури показало, що переважна більшість із них існувала на одному місці в межах 60 100 років. Потім поселення спалювалося, його мешканці будували нове в іншому місці. На думку В. О. Круца, величина циклу в середньому 50 років, такої ж думки дійшов В. І. Маркевич. Подібні цикли: будівництво спалення будівництво тривали впродовж понад 2000 років, саме стільки, скільки знаходять трипільські «площадки». Враховуючи, що лише на території України відомо понад 1 800 поселень трипільської культури (і більшість з них презентована саме площадками) та хронологічний діапазон цих знахідок (між 5400/5300 2750 pp. до н.е.), таке явище не можна розглядати як випадкове або наслідок військової катастрофи.
Склад знахідок з більшості жител десятки посудин, антропоморфна та зооморфна пластика, знаряддя праці (здебільшого зламані) нагадує поховальний інвентар. Думку про ритуальне спалювання жител трипільцями, висловлену свого часу ще В. В. Хвойкою, обгрунтував на матеріалах нових досліджень К. В. Зіньковський.
Зауважимо, що цей дивний на перший погляд ритуал цілком вкладався у певний господарсько-ідеологічний комплекс, був певною складовою частиною організаційно-техніч-них дій із забезпечення добробуту громади, складовою частиною хліборобської галузі в цілому. Існування переложної системи хліборобства вимагало чіткої регламентації у розподілі землі між окремими громадами, дотримання певної культури хліборобства, організації періодичних переселень. Ця регламентація мала знайти вияв у відповідній системі ідеології аграрно-календарних циклів, що ми певною мірою спостерігаємо на матеріалах трипільської культури.
Упровадження такої циклічності, підтимання певного порядку впродовж понад двох тисячоліть. Могло б потребувати від суспільства зусиль не менших, ніж ті, що потрібні були для ведення іригаційного хліборобства у Месопотамії. Підтримання трипільської моделі господарювання вимагало таких самих колективних зусиль, як і спорудження каналів та дамб, не поступаючись останнім трудомісткістю.
Витрати праці лише на заготівлю будівельних матеріалів при спорудженні поселення типу Майданець-кого становили, за нашими підрахунками, не менш як 15000 людино-днів, що відповідає трудовим затратам на спорудження приблизно ЗО км магістральних зрошувальних каналів. У разі, коли витрати часу та праці на транспортування цих матеріалів та власне на будівництво поселення приблизно відповідали часу на заготівлю будматеріалів, то в цілому спорудження поселення типу Майданецького мало б бути еквівалентне ЗО 000 людино-днів, що відповідає приблизно 60 км магістральних каналів. Багато це чи мало?
За підрахунками В. М. Массона, на спорудження магістрального зрошувального каналу в оазі Геоксюр (Туркменія, неоліт) було витрачено 2 500 людино-днів. Така зрошувальна система забезпечувала існування громади в 1500 2000 осіб. На поселенні Майданецьке могло проживати від 6 000 до 9 000 осіб. Отже, на спорудження іригаційної системи вони в разі необхідності мали б витратити щонайбільше близько 11 250 людино-днів. Таким чином, підрахунки свідчать, що спорудження зрошувальної системи для забезпечення громади в 6 000 9 000 осіб вимагало в 2,5 раза менше трудових затрат, ніж будівництво трипільского поселення для такої ж кількості мешканців.
Однак слід зауважити, що орієнтація на використання природних ресурсів без суттєвого вдосконалення виробництва продуктів хліборобства ставила трипільське суспільство у велику залежність від природних умов. Те, що занепад великих трипільських поселень (і Трипілля в цілому) збігся з переходом від атлантичного до суббореального періоду у другій половині IV тис. до н.е., можливо, підтверджує цю думку. Зростання продуктивності виробництва у трипільському хліборобстві могло відбуватися за рахунок пристосування до умов і можливостей оточуючого середовища, певного удосконалення знарядь праці (мотики, зубчасті серпи, молотильні дошки), добору культур, комплексу організаційних заходів.
Упровадження металу, металевих знарядь праці (мідних) для цієї системи не мало принципового значення. Тому пов'язувати «низький рівень трипільського хліборобства» безпосередньо з відсутністю металевих знарядь, як це роблять окремі дослідники, зокрема Ю. В. Павленко, на нашу думку, не має рації. Надлишковий продукт міг утворюватися насамперед за рахунок реалізації певних організаційних заходів, без яких неможливе переложно-циклічне хліборобство.
