Культурні орієнтації сучасного Заходу ( синтезом здобутків різних народів. Культури західного світу, за образним висловлюванням Ервіна Тойфеля, відомого німецького політика і громадського діяча, ґрунтується па трьох пагорбах: першим є Акрополь (філософія), другим - Колізей (право) і третім - Голгофа (релігія). Всі ці чинники в переплетенні і складній суперечливій взаємодії породили іудео-християнський тип культури - найбільш динамічний фактор загальносвітової історії. Дуже активний і особливо енергійний нині ісламський світ в значній мірі сформувався під впливом іудаїзму та християнства і розвивався у взаємовідносинах із християнськими спільнотами. В основі сучасного глобального протистояння християнського і мусульманського світів є, безперечно, конфлікт ціннісних систем та ідеалів, а отже, культурних орієнтацій.
Християнство виникло в І ст. н. є. в Римській імперії. Воно сформувалося на базі іудаїзму і зберігає багато спільного з релігією єврейського народу. Проте суттєві різниці дуже скоро зробили нову релігію самостійною і самодостатньою. Вона несла в собі великий потенціал, який розгортався з часом і продовжує розвиватись і нині. Більшість віруючих сучасного світу є християнами, відлік земного часу відбувається від Різдва Христова, і з цим повинні співставляти виміри історичного часу в суспільствах нехристиянського світу, хоч всередині цих країн можуть використовуватися інші системи виміру.
Християнство стало релігією, яка дала відповідь на важливі питання життя людей кризової епохи. Воно дарувало багатьом знедоленим надію на спасіння. Сам Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного сина на муки і смерть задля викуплення гріхів і створення можливості для них подолати смерті» і знайти втрачене Царство Боже. Бог християнства інакший, ніж в інших релігіях. Головна його характеристика це любов, яка с основоположною заповіддю і настановою, ідеалом і мстою християнської культури, її головною культурною орієнтацією.
Однією з дуже суттєвих орієнтацій християнства є рівність між
народами і між людьми. Бог не робить різниці між людьми, він любить всіх однаково. Цим християнство значно відрізняється від національно-державних релігій, зокрема від індуїзму та іудаїзму. Немає обраного народу, ані елліна, ані іудея немає для Бога, а в усьому є Христос.
Те, що Христос став чоловіком, жив в людському образі, перетерпів людські муки і постраждав заради спасіння людей, піднімає людину так високо, як в жодній з інших релігій і культур. Саме цим зумовлений антропоцентризм християнської культури і звеличення людини, яке в епоху Відродження привело до гуманістичного світогляду.
У християнстві вперше сформульовано моральні настанови як зразки поведінки. Сам Христос стає ідеалом для наслідування віруючих. Його життя, вчинки, ставлення до інших, подвиг в ім'я людей - все це є гідні зразки наслідування. Люди і в минулі часи, і нині не припиняють прагнути до чистоти Христового життя і шукають все нових форм для угодного Богу життя. Інші люди не можуть бути метою. їх обожнення неодноразово доводило безперспективність, а то й трагічну помилковість такої настанови. Якщо по землі ходив такий чоловік як Христос, якщо він жив на Землі, то лише тому і тільки тому для нас, людей, є сенс жити. І намагатись жити так, як Христос. Якщо б він не жив, то і наше життя було б позбавлене сенсу.
Найбільш концентровано моральні настанови християнства викладено в Нагорній проповіді. Блаженними названо милостивих, миротворців, чистих серцем, лагідних, правдивих і шукачів правди тих, хто наслідує образ Христа, хто страждає і гнаний за Господа Христа. Таких чекає Царство Небесне. Однією з суттєвих моральних настанов п християнській культурі с страждання, яке очищує і облагороджує людину, яке реально прилучає її до Бога.
Страждання займає значне місце і в інших релігіях. Так, важливою культурною орієнтацією в буддистьких спільнотах є уникання страждання, позбавлення від нього. Метою буддиста є нірвана - стан не тільки повного позбавлення від страждань, але ліквідація самого кореню страждань, яким є земне життя. Що ж стосується християнина, то йому немає потреби остаточно відмовлятися від земного життя, його завдань, проблем, суперечностей задля того, щоб прагнути вічності і спасіння. Навпаки, як і сам Христос, людина повинна вичерпати земну чашу до дна, гідно пронести свій хрест.
Отже, головною настановою християнина є віра у Христа і життя чи Христовим прикладом, виконання заповіді любові. її католицизмі особливо акцептується важливість добрих справ.
Тобто Закон не відкидається, не ігнорується. Христос неодноразово говорить своїм учням, що він прийшов не відмінити Закон, а виповнити його. Адже віра спричиняє відповідну поведінку. Віруючий у Христа прагне і намагається виконувати те, що міститься в Законі, він серцем тяжіє до праведного життя. Це добре розуміли християнські мислителі, зокрема український геній Г. Сковорода.
ст.18 Всезагальної Декларації прав людини, яка г одним з епохальних документів і позитивним кроком на шляху втілення в міжнародну практику християнських засад взаємовідносин між людьми. Орієнтація на внутрішнє, духовне зумовила більшу свободу і різноманітність проявів релігійності в християнських, ніж н інших тинах суспільств. Динамічність, постійні пошуки праведноїті, адекватності Божим настановам у житті людей спричиняли релігійні розходження, схизми, реформації. Так, у 1054 р. відбулося масштабне розділення єдиного до того часу християнського світу на два християнські світи, які з часом дуже розійшлися в своїх культурних орієнтаціях. Це ж стосується Реформації XVI ст., коли набув розповсюдження протестантизм, який вніс в подальший розвиток західного християнства нові культурні акценти. Проте всі ці зміни відбуваються в межах християнського світогляду і християнської культури. Християнське віровчення містить в собі багато можливостей, які дають імпульси подальшого розвитку культури. Ті чи інші ідеї з часом виступають на передній план і зумовлюють певні орієнтації в житті суспільства.
Зокрема, з епохи протестантизму суттєво змінюється ставлення до багатства. В первинному християнстві ми спостерігаємо негативну позицію щодо збагачення, матеріальної заможності. "Не збирайте скарбів на землі", - це християнське положення було суттєвою складовою моралі в християнстві. Накопичення багатств сприймається в культурі як гріховне, і цим породжене релігійне і культурне меценатство як спокутування гріха. З час ставлення до заможності змінюється і стає відверто позитивним в протестантській етиці. Це також ґрунтується на євангельських положеннях, зокрема про гріховність дій, які символічно описані в притчі про таланти.
З XIII ст. в Європі розпочався процес секуляризації, аналогу якого немає в культурах нехристиянського типу. Наслідком було розмежування сфер релігійного і мирського життя в країнах західного світу. Причинами цього був не лише розвиток природні чих наук, які, здавалося б, спростували багато догматів християнського віровчення. В самому цьому віровченні іманентно при сутні можливості подібного розвитку суспільства. Коли Христос говорить про Богове і Кесареве, про Царство Своє, яке не від цього світу тут вже містяться перспективи секуляризації.
Культурна парадигма минулих століть виходила з того, що релігія атрибутивно притаманна людині. Сучасний етап буття людини західного світу відрізняється радикальною безрелігійністю. Процес секуляризації і часів Відродження поступово охоплював все більш широкі ділянки людської діяльності природничі науки, філософію, політику, мораль, мистецтво. Люди в усіх важливих питаннях навчилися обходитися власними силами, без залучення Бога. Вже більш ніж 100 років це стосується і релігійних проблем. Бога вилучено не тільки з галузі науки, але й з більшості сфер людського існування. Ще лишаються так звані "останні людські питання" - смерть, провина і т. ін., на які можуть дати відповіді лише Бог і релігія. Деякі теологи на цій підставі говорять, що сучасні люди - безбожники, а світовий розвиток стає антихристиянським.
Поширення християнства в світі не було адекватним дійсній християнізації світу. Після прийняття християнства країнами Заходу під його назвою в багатьох сферах життя панували язичницькі культурні орієнтації. Криваві міжусобиці, війни, інквізиція минулих століть вражають своєю несумісністю з християнським віровченням. На життя західних країн значно вплинули і далі впливають культурні орієнтації античного світу, зокрема в галузі права, які є, безперечно, важливим досягненням і необхідним етапом на шляху до справжньої християнізації. Згадаємо також про важливу роль Закону, який є здобутком іудейської культури. Можна сказати, що життя за Законом нині є еталоном сучасних демократій. Проте Закон, хоча і необхідний, але недостатній для утвердження християнських культурних орієнтацій. Потрібним є сходження Святого Духа. Під час П'ятидесятниці апостоли в Єрусалимі отримали Святого Духа, і в них "було одне серце і одна душа " (Дії 4:32). І хоч, як відзначав видатний релігійний мислитель В. Соловйов, християнська світова спільнота на загал до цієї пори ще не дожила до своєї П'ятидесятниці, певні процеси в світі свідчать про по чиї нині тенденції н цьому напрямі.
8 грання 2004 р. н німецькому місті Штутгарт відбувся християнський конгрес "Рант а Європі". Лідери християнських рухів і громад, священики зі 150 європейських міст і миряни спільно аналізували процеси християнізації засад європейського життя, які виявляються в поширенні харизматичних рухів і доброчинної євангелізації, залученні до цих справ великої кількості людей, багато молоді, що прагне жити християнським життям тощо. Це дає великі надії.
