Культурна ідентифікація - це самовідчуття людини всередині певної культури.
Расові, етнічні, релігійні та інші форми дискримінації в кінцевому результаті містяться в еволюційній потребі індивіда у визначених формах групової ідентифікації. Групи, які змогли досягнути якоїсь певної монолітності, можливо, вижили краще, аніж ті, які не змогли її досягнути. Всі суспільства володіють тим, що американський культуролог О. Тоффлер назвав психосферою, яка охоплює їхні ідеї, починаючи від спільності та ідентичності.
Отже, ідеї "сопричастя" або "спільності" і акт ідентифікації з іншими виявляються однією з фундаментальних основ всіх людських утворень.
Слід також згадати, що суспільство - це соціально консолідований стійкий колектив людей, які визначають спільні цілі та інтереси. А культура - це спосіб реалізації даних цілей та інтересі і', основні технологічні та соціальні параметри якого визначені складною системою "соціальних конвенцій", досягнутих цим суспільством протягом багатьох поколінь його інтегрованого співіснування. Тому узагальнююче поняття "культура" є не більше, ніж умоглядна категорія, яка фіксує певний клас явищ в соціальному житті людей, певний аспект їхнього спільного співіснування.
Історичні хвилі парадигмальних перетворень кожен раї видозмінюють групову культурну ідентичність. Наприклад, протягом десяти тисяч років панування на планеті індивіди надзвичайно міцно ідентифікувались і сім'єю, кланом, бродом або іншими угрупованнями, які охоплювали індивіда при появі його на світ. Індивід народжувався вже як член сім'ї та расової групи. Проблемі колективної ідентичності присвячує свою увагу Е. Сміт в монографії "Національна ідентичність". Якщо Еріксон виділяє декілька типів індивідуальної ідентичності, то Сміт досліджує типи колективної ідентичності. З його точки зору, першим типом колективної ідентичності виступає фактор роду. На думку Сміта, дана категорія є поширеною та переконливою. Класифікація за родом виступає основою інших відмінностей. Будучи універсальною, вона виступає зв'язуючою ланкою з іншими видами ідентичності; в такому випадку родова ідентичність створює умови для колективних дій. Групова родова ідентичність людини зазвичай залишалась постійною протягом всього її життя - адже базові індивідуальні та групові культурні взаємозв'язки визначались вже при народженні.
Існують інші види ідентичності, які, на відміну від класової ідентичності, більш повно відображають суспільні інтереси. Сміт має на увазі релігійні та етнічні ідентичності. Так, ідентичності включають в себе не один, а декілька класів. Але не тільки в цьому відмінність релігійної ідентичності від класової. Сміт вважає, що релігійна ідентичність принципово відрізняється від класової, оскільки вона базується на цілком інших критеріях, відмінних від критеріїв соціального класу. Головна відмінність в тому, що класова ідентичність виростає із сфери виробництва, тоді як релігійна - із сфери спілкування. Вона спирається на об'єднання культури та її елементів - цінностей, символів, міфів та традицій - часто кодифікованих в обрядах і ритуалах. Окрім того, у формуванні релігійної ідентичності, на відміну від класової, велику роль відіграє психологічний фактор. Останній виступає визначальним у структурі релігійної ідентичності. Сміт справедливо підкреслює той зв'язок, який існує між релігійною та етнічною ідентичністю. Світові релігії прагнуть переступити етнічні кордони, однак більшість релігійних спільностей співпадають з межами етнічних груп. Для прикладу Сміт згадує вірмен, євреїв та інші етнічні групи. Він висловлює думку про те, що нерідко буває так, що постала релігійна спільність може трансформуватися в етнічну - як-от етнорелігійна спільність друзів.
Переплетення релігійних та етнічних ідентичностей ми бачимо на прикладі становища сучасних католиків і протестантів у Північній Ірландії; поляків, сербів, хорватів, маронітів, сингальців, персів-шиїтів, які, як відмічає Сміт, належать до тих численних етнічних спільностей, ідентичність яких спирається на релігійні критерії диференціації. Протягом більшої частини людської історії сфери близнюки релігійної та етнічної ідентичності були якщо і не тотожні, то дуже близькі.
Національна ідентичність за своєю сутністю багатомірна. її ніколи не можна тести до єдиного елементу па це не здатні навіть окремі націоналістичні фракції, її не можна легко чи швидко прищепити населенню за допомогою штучних часовій.
Стосовно сучасної епохи, то, на перший погляд, превалюючими тенденціями є глобалізація та космополітизація. Проте насправді це не так. На зміну національній ідентичності приходить цивілізіаційна ідентичність. Саме цій новій формі ідентичності, як причині світових конфліктів, присвячена праця С. Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій ". Розглядаючи причини конфліктів в історії людства, він приходить до висновку: протягом 150 років після Вестфальського миру, який сформував міжнародну систему, в західному ареалі конфлікти розгорталися головним чином між правителями-ко-ролями, імператорами, які прагнули розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армію, зміцнити економічну потужність, а головне - приєднати нові землі до своїх володінь.
Крім того, світ стає все більше взаємозв'язаним та взаємозалежним. Взаємодія народів різних цивілізацій посилюється. Це веде до росту цивілізаційної самосвідомості, до того, що глибоко усвідомлюється відмінність між цивілізаціями і те, що їх об'єднує. Крім того, процеси економічної модернізації і соціальних змін у всьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей за місцем проживання, одночасно послаблюється і роль націй-держави як джерела ідентифікації. Утворені в результаті цього прогалини заповнюються в більший мірі релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні течії сформувались не тільки і'. ісламі, але й в західному християнстві, іудаїзмі, індуїзмі, буддизмі. Посиленню культурної ідентифікації сприяє і те, що культурні особливості менш підвладні, ніж економічні чи політичні. Внаслідок такої ригористичності їх значно важче сумістити, а •' випадку конфліктної ситуації звести до компромісу.
Особливе місце в концепції С. Хантінгтона посідає класифікація цивілізацій. їх він нараховує вісім: західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуїстську, православно-слов'япську, латиноамериканську та африканську. Очевидно, ця ідея перегукується з поглядами О. Шпепглера, А. Гойпбі. Але власні цей момент його концепції і є найслабшим. По-перше, завжди можна виділити з палітри людства якусь наступну цивілізацію. По-друге, Хантінгтон уникає згадок про те, що в межах цивілізацій також існують конфлікти (взяти дня прикладу Афганістан, Іран та Ірак, африканські конфлікти). Саме тому панівною на сучасному етапі варто вважати саме етнічну ідентичність.
