На початку 70-х років під час дослідження пам'яток трипільської культури було широко застосовано комплексну методику досліджень з використанням арсеналу природничих наук, насамперед для пошуку та картографування нових поселень.
Саме такими комплексними були роботи, що почалися 1971 р. під керівництвом М. М. Шмаглія на трипільському поселенні біля с. Май данецьке, яке у 20-ті роки досліджував Б. П. Безвенглинський. Вважалося, що на цьому місці існувало не одне, а кілька поселень так визначив на підставі поверхневих розвідок В. А. Стефанович, невтомний шукач трипільських поселень на Черкащині.
Відкриття поселень-гігантів почалося дещо раніше — з того, що К. В. Шишкін, військовий топограф, фахівець у галузі дешифрування аерофотознімків, вивчаючи знімки різних районів України, виявив на території Черкащини сліди величезних поселень. 1964 року вони разом з В. А. Стефановичем відвідали околиці с. Вільховець під Звенигородкою, де оглянули одне з таких місцезнаходжень, яке виявилося поселенням трипільської культури, більшим за всі відомі на той час площею в ПО гектарів. Потім до камерального аналізу було залучено 11 пам'яток, описаних в працях Т. С. Пассек, місце розташування яких було добре відоме.
Результати визначення реальної площі давно відомих археологам поселень були приголомшуючими: Майданецьке 270 га, Косенівка 70 га, Сушківка 27 га, Чичиркозівка 50 га, Пеньож-кове — 60 га. Після додаткового аналізу аеро-фотознімків було виділено понад 100 поселень-гігантів, у списку В. А. Стефановича значилося ЗО з них, серед нових справжні гіганти: Тальянки 450 га, Доброводи 250 га, Небелівка 300 га. На знімках добре читалися величезні кільцеві структури, що складалися з окремих жител, вулиці та квартали, сліди ровів тож «родові» (за визначенням Т. С. Пассек) поселення трипільців мали вигляд великих місті.
У це важко було повірити, і дійсно, наукова громадськість сприйняла перші повідомлення Шишкі- на К. В., зроблені наприкінці 60-х років, з недовірою. Лише в 1969 р. Південнобузька експедиція, у роботі якої брав участь автор відкриття, підтвердила у загальних рисах наявність та структуру камерально визначених поселень-гігантів на Уманщині.
У 1971 р. розвідувальний загін під керівництвом М. М. Шмаглія обстежив поселення біля с. Майданець-кого. В основу дослідження було покладено знімки К. В. Шишкіна, підтверджені візуальною розвідкою. Тепер не викликали сумніву величезні розміри пам'ятки. Вона мала форму еліпса розмірами близько 1500 2000 м, житла групувалися у кілька концентричних еліпсів. На поверхні після оранки виявлено близько 400 жител по плямах обпаленої глини на ріллі, які було нанесено на окремий план, потім успішно суміщений з аерофотознімком.
Загальна ж кількість жител Майданецькому за приблизними підрахунками мала наближатися до 15002. Результати були сенсаційними найбільше з відомих на той час поселення у Володимирівці налічувало, за даними Т. С. Пассек, до 200 жител.
Однак подібні результати потрібно було ще й надійно перевірити, але як це зробити? Розкопки в Гребенях, де на площі 3 га виявилося 25 ЗО жител, коштували Інституту археології у 1960 1964 рр. 50 тис карбованців. У роботах брали участь значні наукові сили інституту, але під час польового сезону не вдавалося розкопати більше 10 жител.
При таких темпах розкопки Майда-нецького вимагали б принаймні 150 років, а вартість робіт, які тривали б до 2120 року, могла дорівнювати близько 2 мли. карбованцям у цінах 1960-х рокгв. Реально ж на розкопки у Майданецькому не могло бути виділено більше кількох тисяч карбованців щорічно, разом з відповідними науковими силами.
Отже, слід було або вирішити проблему, або відмовитися від надії отримати підтвердження цього відкриття при житті як нинішнього, так і кількох наступних поколінь археологів.
