Піднімаючи питання про кременеву сировину трипільських пам'яток, слід підкреслити принципове значення діагностик мінерального складу та структур подібного матеріалу для встановлення територіальних відмінностей кременів Кукутеиі-Трипілля. Як відомо, в природі кремені мажуть мати різні генезис, форми залягання, структури та мінеральний склад, що врешті-решт обумовлює їхні технологічні властивості. Як гірські породи вони зовні поділяються на три головних групи власне силіцилітів опало-кристоба-літових, халцедонових та мікро-кварцових (роговикових), які можуть пов'язуватися поступовими переходами одних в інші. Надалі використані в тексті назви силіцитів, силіцитолітів, халцедону чи халцедо-нолітів, власне кременів, фтанітів, тощо близькі за змістом, хоч і не є повними синонімами.
Конкретно, халцедон це мінерал (так само, як опал), а халцедоноліт геологічне утворення, гірська порода, яка може бути як пухкою (наприклад, у вигляді спонгіту, окремих різновидів трепелу тощо), так і зцементованою, міцною, як більшість вживаних первісною технікою кременів. В археологічних працях досі можна зустріти термін «опока», особливо у назві матеріалу деяких сокир та мотик (поруч із «сланцями» або «кременистими сланцями» ), хоч у геології це й досі дуже розпливчасте поняття.
Дійсно, опока це переважно глинисто-кремениста гірська порода, яка може, з одного боку, давати переходи до пісковиків, а з іншого, при інтенсивній силіфікацп або імпрегнації, просоченні кремнеземом (найчастіше опалового чи халцедонового складу), до однорідного, масивного, твердого силіцилітового агрегату, дуже схожого на кремінь і цілком придатного до обробки усіма засобами первісної техніки. Але в останньому випадку це не просто осадові породи, а вторинно метасоматично змінені, на зразок кварцо-літів, які утворюються внаслідок окременіння вапняків або інфільтра-ційно-залишкових новоутворень типу так званого «хард-року», про який ще йтиме мова.
До важливих діагностичних ознак, за якими одні ґатунки кременів відрізняються від інших, належать помітні під мікроскопом релікти мікрофауни, досить часто первинні домішки до халцедонового субстрату зерен кальциту чи інших карбонатів, тонкодисперсної глинистості, успадкованих від вмісних осадових товщ, діагенетичних сульфідів, гідрооксидів заліза в дрібних зернах, органіки, кластокварциту. Досліднику слід враховувати і такі макроознаки, як забарвлення, прозорість в уламках, блиск, текстурний малюнок кременевої сировини, які можуть в артефактах збігатися, чи, навпаки, відрізнятися від місцевого кременю (якщо такий є). При цьому слід пам'ятати, що в природних умовах виходи тих чи інших силіцилітів на денну поверхню можуть бути представлені як витриманими, часто потужними (метри-десятки метрів) горизонтами яшм, кременистих сланців, флішоїдних фтанитів геосинклінальних регіонів, так і конкреційно-жовновими, рідше малопотужними лінзо-пластовими тілами, типовими для платформених умов, до того ж не тільки первинного осадково-діаганетичного, а й вторинного, залишкового-інфільтраційного походження.
Крім того, внаслідок процесів фізичного вивітрювання дезінтеграції матеріалу халцедоновмісних газів, крейди чи вапняків з мергелями силіциліти у вигляді брил, щебеню, валунів, гальки, гравію можуть багаторазово перевідклада-тися дією морських або річкових вод, опиняючись у геологічно більш молодих відкладеннях, спочатку пухких, а потім нерідко і зцементованих, включаючи алювіально-терасові або льодовиково-флювіогляціальні.
Якщо мікроскопічні особливості кременистої сировини, традиційно досліджувані у прозорих петрографічних шліфах чи імерсійних препаратах під поляризаційним мікроскопом залишаються більш-менш сталими, то деякі інші ознаки можуть змінюватися. Справа в тому, що халцедоноліти артефактів являють собою геохімічно відкриту систему і завдяки субмікроскопічній пористості, яка фіксується електронною мікроскопією, багаторазового змінюються, реагуючи з водними розчинами земної поверхні та культурного шару.
Наприклад, темно-димчасті («раухтоиазові») кремені турону Кременецького гологір'я перевідкла-дені у неогені й пізніше також вживані трипільцями поруч з корінною місцевою сировиною первинно-діагенетичного та вторин-но-інфільтраційного походження, специфічні, вицвітають, знижуючи густоту забарвлення до майже ясно-сірої. Халцедонові відщепи з сировини «бакшальського типу», які у пізнопалеолітичні часи потрапляли до суглинків дофіновського віку, набували жовтогарячого відтінку. Ті ж, що опинялися в глауконітов-місних пісках похованого русла р. Бакшала в Побужжі, наскрізного зеленого забарвлення (на відміну від тонких зеленкуватих поверхневих кірочок, типових для перевід -кладеної кременевої галі палеогенових товщ України). Для частини валунної кременевої сировини Карпового Яру, яка розроблялася і трипільцями, характерне специфічне «глухе» сіре забарвлення (набуте початково верхньокрейдовими за віком халцедонолітами внаслідок контактів з геологічно молодшими мулистими осадами баденського часу).
