Трипільська культура

Середні віки - велика епоха людської історії, яка охоплює при­близно V - XV ст. (хронологічні межі, звісно, приблизні). Культу­ра європейського середньовіччя виникла на звалищі Римської імперії. Послаблення і руйнація центральної імперської влади супроводжувались ♦заколотами, ♦війнами, ♦занепадом моралі і ♦господарською розрухою. У цій грозовій атмосфері всезагального безпорядку вирішувалась доля європейської культури. Три сили визначали її майбутнє.

Перша з них - це традиції греко-римської культури, що занепа­дали. Вони зберігались у небагатьох культурних центрах, де ще жевріло життя в античних храмах, бібліотеках і художніх май­стернях. Серед прибічників цих традицій були високоосвічені лю­ди, але нових ідей, які б змогли завоювати широке визнання, на основі еллінізму вони виробити вже не могли.

Другою силою був дух варварства. Носіями її були різні наро­ди, які заселяли провінції римської імперії і ті, що нападали на неї ззовні. Вони були войовничі і злі, ідеали і цінності античного світу були їм чужі і незрозумілі. Якби їм вдалось не тільки розгромити римську державу, але і запровадити у ній свій спосіб життя, то Європа стала б місцем перебування диких орд напівкочівників. Антична культура зникла б з лиця землі так, як це відбулося з культурою стародавнього Єгипту. Але дух варварства все ж навряд чи мав серйозні можливості укріпитися на європейській землі. Духовний світ варварських народів був досить примітив­ним та бідним і він не зміг протистояти більш розвинутим фор­мам духовного життя, які вніс у свої провінції Рим. ♦ Франки, ♦англи, ♦готи, ♦вандали, ♦лангобарди, нормани хвилями насу­валися на європейські землі, але, завойовуючи їх, змішувались з місцевим населенням і більше переймали від нього звичаї і віру, ніж поширювали свої.

Християнство було третьою і наймогутнішою силою, що виз­начала шлях культурного розвитку Європи. Від іудаїзму воно ус­падкувало не тільки ідею Єдиного Бога (монотеїзму) і Старий Заповіт, але і елементи стародавніх східних культів, які лягли в основу його догматів. Разом з цим вчення Ісуса Христа форму­вало у свідомості людей принципово нові гуманістичні установ­ки. Отже, християнство становило свіжу течію, здатну вдихнути нове життя у культуру Європи. Проте ця перемога була нелег­кою. У самому християнстві було багато напрямків, у яких так чи інакше відбивався вплив переможених ним сил. Достатньо зга­дати, що у цій боротьбі християнські богослови змушені були включити ідеї античної філософії у свої догмати. Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Олександрійський філософ Філон висунув ідею про природжену гріховність люди­ни, про необхідність урятування душі за допомогою аскези та страждання. Ним було розроблено вчення про Логос, яке розви­ває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекл. з грецької - слово), що месія сам є Богом.

Понад п'ятсот років ("темні століття", як інколи називають VI - X ст.) тривав період становлення нової культури. 1000-й рік може бути умовно прийнятий за віху, від якої розпочався період її зрілості.

Тривала і уперта боротьба з греко-римським і варварським язичництвом надала специфічну зовнішність середньовічному християнству і усій започаткованій на ньому середньовічній куль­турі. Християнство вивело народи Європи із варварського ста­ну, але при цьому саме по-варварськи розправлялось зі своїми супротивником. Воно відкидало античні ідеали мудрості, краси і боротьби. До них доповнялось і проповідь нікчемності розуму лю­дини, гріховності її плоті.

Починаючи з отців церкви, богослови постійно підкреслювали недовіру до людського розуму, пріоритет віри над розумом, підкреслювали небезпеку "умоглядності". Античне возвеличен­ня розуму було замінено його приниженням. Наслідком цього був розквіт ірраціоналізму і містики. Середньовічна людина була схильна керуватися у житті не стільки логічними міркуваннями, скільки догматичними установленнями. Вона більше довіряла тає­мничим знакам і символам, містичним провидінням і розповідям, аніж самостійному критичному мисленню. Уся природа здава­лась їй символом вищого невидимого світу. Символом всесвіту вважався церковний храм - "дім Божий", купол якого сприймався як небесна сфера, портал - як "небесні ворота" тощо. Таємний символічний смисл надавався окремим речам і магічним діям. Вва­жалось, що зображені речі чи виголошені слова мають особливу чудодійну силу. Так, уже у ранніх християн особливою увагою користувалось зображення риби - з тієї причини, що на грецькій мові слово риба складається із букв, з яких починається п'ять слів: Ісус Христос, син Божий, Спаситель. Люди жили в атмос­фері чуда, що сприймалось ними як реальність. Самостійно мис­ляча особистість була розвинута відносно слабо, колективна свідомість домінувала над індивідуальною.

Церква категорично засуджувала античний культ тіла, як гріховний, вимагаючи піклуватися про душу, а не про тіло. Замість цього вона проголошувала силу культу аскетизму, який став характерною рисою середньовічної культури. Прославлялися пустельники, які відмовилися від будь-яких чуттєвих задо­волень. Особливо гріховними вважались сексуальні насолоди. Середньовічна церква допускала їх лише заради народження дітей. Уже сам вигляд оголеного тіла викликав у віруючих обурення. Середньовічний ідеал краси протилежно відрізняється від того, який постає перед нами у грецьких статуях: худа, площинна по­стать з тонкими руками і ногами, вузькими опущеними плечима і виснаженим обличчям, на якому виділяються очі, спрямовані ку­дись у невідомий духовний світ.

♦Шанобливе відношення до грецької науки і заперечення антич­ної чуттєвості; ♦ християнське милосердя і жорсткі пересліду­вання єретиків та язичників; ♦ витончені богословсько-схолас­тичні дискусії про таємниці християнського вчення і непрогляд­не неуцтво народу, для якого ця мудрість не мала абсолютно ніякого значення; ♦ варварська зневажливість до людської особистості і християнське піклування про спасіння душі - все це зумовило утворення химерної суміші, що складала зміст релігійної свідомості в епоху Середньовіччя.

Готичне мистецтво. Час розквіту середньовічного мистецт­ва поділяється на два періоди: романський і готичний.

Романський стиль західноєвропейського середньовічного мис­тецтва охоплює період з X до XII ст., коли панування релігійної ідеології було найбільш повним. Головна роль у романському стилі відводилась суворій, оборонного типу архітектурі — церк­вам, монастирям, замкам. Зовнішній вид романських будівель відрізнявся монолітною цільністю і урочистою силою.

Готика зв'язана з життям середньовічного міста. Це новий і головний етап в історії середніх віків. Як і романське мистецтво, готичне поширювалось по всій Європі. У цей час міське життя породжує нові типи будівель, насамперед світського призначення: біржа, таможня, лікарні, склади, ринки тощо. Визначається зовнішність міського муніципалітету - ратуші. Це дво- чи три- поверхова будівля з галереєю у нижньо­му поверсі, з парадними залами, де засідали міська рада і суд - на другому поверсі, з допоміжними при­міщеннями - на третьому. Особливої уваги нада­валось сторожовій вежі ратуші (беффрук), яка була символом незалежності, республіки, подібно до того міський храм був символом достатку громадян ко­муни. На площі перед храмом відбувалися диспути, лекції, розіг­рувалися містерії.

Батьківщиною класичної готики була Франція. Назва цього художнього стилю походить від італійських слів ("манієра готіка" - готська манера - від назви германського племені готів). Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього Середньовіччя між серединою XII ст. і XV - XVII ст. Готичне мис­тецтво, яке прийшло на зміну романському стилю, було пере­важно культовим і розвивалось в межах церковної ідеології. Більше трьох століть протрималась готика у Франції: ♦остання третина XII і перша частина XIII ст. - рання готика; ♦з 20-х років до кінця XIII ст. - зріла, або висока готика; ♦ХІV - XV ст.

- пізня готика. Спочатку радісна сяюча своєю декоративністю, яка згодом отримала назву "пламениста".

Для будівництва готичних храмів була розроблена нова конст­руктивна система, в основу якої була покладена нова каркасна структура, стрільчаті арки і ребристі (нерв'юрні) склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми (аркбута­ни) стін і-стовпів - форсів. У проміжках між стовпами були розташовані ве­ликі вікна, прикра­шені вітражами. На фасадах буду­вались вежі, висо­тою до 150 метрів. І зовні, і всередині храми оздоблюва­лись багато чи­сельними скульп­турами і кам'яним різьбленням. Будівлі стали легкими, а за ком­позицією спрямованим вгору.

Про емоційне і художнє значення готичної архітектури, коли після тривалого забуття Європа нарешті відкрила для себе зна­чущість художньої спадщини Середньовіччя, ми можемо дізнати­ся із захоплення М. В. Гоголя готичною архітектурою.