Початок і перші етапи розвитку металургії міді на теренах України давно вже привертають увагу дослідників. Серед археологічних знахідок, які є джерелом інформації під час розробки цієї тематики, найбільш важливими та цікавими є металеві вироби трипільської цивілізації — найдавніші мідні вироби на території Правобережної України та Молдови.
На сьогодні значних успіхів досягнуто у царині вивчення морфології трипільських металевих виробів — виявлено їх зв'язок із спорідненими Балканським та Південнокарпатським культурними центрами. Одночасно були виконані великі обсяги робіт по спектроана-літичного та металографічного дослідження цих речей. Попри це, після цих досліджень залишилось відкритим питання про поклади мідних руд, які були джерелами сировини для найдавнішого металургійного виробництва на території України.
Є. М. Черних та Н. В. Риндіна вважають, що мідь у зливках та готових виробах надходила до трипільців від південних сусідів, і на цьому базується їх твердження про те, що трипільська культура не знала металургії, а її носії засвоїли лише металообробку (виготовлення власних виробів за запозиченими південними зразками та з імпортної сировини). В. І. Клочко вважає, що трипільці знали металургію та розробляли поклади мідних руд в Прикарпатті й на Волині.
Питання про джерела сировини давніх виробництв є дуже важливим як для вивчення зв'язків давнього населення України з сусідніми регіонами, так і для нашого розуміння та реконструкцій структур і систем організації металургійного виробництва в різних хронологічних і локальних варіантах Трипілля. А це, в свою чергу, необхідно для визначення рівня розвитку трипільського суспільства, для розуміння того, була то звичайна неолітична культура, чи одна з високорозвинених давніх цивілізацій.
В останні роки в інститутах НАН України археологами, геологами та геохіміками здійснено спільні дослідження мідних та бронзових археологічних знахідок, визначено джерела сировини, використаної під час виготовлення цих виробів. Якщо раніше у роботах московських археологів головна увага приділялась хімічному складу металу, то в наших дослідженнях на перше місце висувається завдання визначення зворотного зв'язку у ланцюжках: виріб — метал — самородна мідь; виріб — метал — шлак — руда.
Досвід геолого-геохімічного вивчення міднорудних проявів на території України свідчить про наявність у рудах певної геохімічної специфічності, тобто про певний набір хімічних елементів, характерний для кожного окремого рудного прояву. Такий само специфічний набір простежується і в шлаках та готових металевих виробах. Прикладом, що характеризує розпочату роботу з вивчення можливостей зіставлення хімічного складу металу і мідної рудної сировини, є дослідження самородної міді Волині і зразків мідних виробів з Софіївського могильника на Київщині та поселень Глибочок і Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області.
Поселення в с. Глибочок досліджувалося на початку 90-х рр. експедицією Борщівського краєзнавчого музею під керівництвом М. П. Сохацького. Поселення багатошарове, верхній шар належить до культури Ноа, нижній (трипільський) — датується періодом ВІ. У трипільському шарі неподалік від житла №1 серед уламків трипільської кераміки були знайдені чотири мідних вироби, переплетені між собою: три кільця та підвіска серпоподібної форми (риболовний гачок —?).
Біля інших жител були знайдені шило та мідна пластинка. Неподалік, на трипільському поселенні Більче-Золоте у 1992 році була знайдена мідна сокира-молот. Ця сокира має чисельні аналоги серед неолітичних знарядь Карпатського регіону. Поселення розкопувалось наприкінці ХІХ сторіччя, польський археолог Г. Оссовський зафіксував на ньому два культурних шари, які датуються періодами ВІІ і СІ.
З матеріалів Софіївського могильника, розкопаного у передмісті Києва у 1947—48 рр. і датованого етапом СІІ, для досліджень були відібрані уламки трубчастих пронизок.
Зівставлення еталонних значень хімічного складу самородної міді Волині та мідних виробів із Більча-Золотого, Глибочка, Софіївки дозволили виділити три групи за походженням сировини:
1) вироби з Глибочка і Софіївського могильника, які за головними геохімічними показниками відповідають волинській самородній міді;
2) вироби з Софіївського могильника, які близькі за хімічним складом волинській самородній міді, але мають деякі помітні відмінності (тобто,виготовлені із самородної міді, близької за хімічним складом до волинської, але іншої);
3) вироби з Глибочка і Більча-Золотого, які геохімічно близькі між собою. Для їх виробництва було використано сировину рудного походження (мідні пісковики Придністров'я). Найближчі виходи цих руд на поверхню знаходяться на відстані 20—25 кілометрів від цих поселень.
Подальші геологічні та геохімічні дослідження мідних руд Придністров'я і Передкарпаття показали велику перспективність можливості їх використання для металургійних цілей ще за трипільської доби. А уточнення хімічного складу самородної міді Волині дозволили встановити і відпрацювати геохімічні критерії її ідентифікації з хімічним складом стародавніх мідних виробів з поселень трипільської культури Глибочок та Більче-Золоте на Тернопільщині.
