У середньому Трипіллі на заході Побужжя на поселенні Василівна (етап ВІ) дикі тварини становили 51% від загальної кількості особин ссавців. На Березівському поселенні цього ж етапу 55%. На поселенні Майданецьке (етап СІ) їх було 15%2. На поселенні Веселий Кут (етап ВІ-ВІІ) диких тварин було 35%. Слід констатувати, що в цьому районі на початку середнього періоду існування трипільської культури мало місце зростання ролі привласнюючого господарства і зменшення ролі відтворюючого. Але в кінці цього періоду у Побужжі відтворююче господарство знову зайняло належне йому чільне місце.
У Середньому Подніпров'ї на поселенні Коломийщина II (етап ВИ) дикі тварини становили 17% від загальної кількості особин ссавців. Тут також можна констатувати значний розвиток відтворюючого господарства.
Вище вже згадувалася «уніфікація» тваринництва, яка відбулася у трипільців між західними та східними районами їх розташування на етапі ВII. Якщо подивитися на співвідношення між свійським та дикими тваринами на трипільських поселеннях цього часу, то можна говорити також про «уніфікацію» усього господарства в цілому, адже відсотки диких тварин на поселеннях етапу ВII від Дністра до Дніпра майже не відрізняються. Оскільки практично однакові висновки можна зробити вже за двома показниками веденням тваринництва та розвитком відтворюючого господарства то це вже не випадково.
На поселенні Незаможник (етап ВИСІ), синхронному поселенням Хрещате та Ломачинці у Середньому Подністров'ї, дикі тварини становили 24% від загальної кількості особин диких тварин. Цей показник знаходиться десь посередині між показниками з Хрещатого та Ломачинців і вказує на істотне переважання відтворюючого господарства на цьому поселенні. Отже, можна говорити про те, що «уніфікація» у цей час ще зберігається.
У Побужжі на етапі СІ продовжують домінувати свійські тварини. Диких дуже мало. На поселенні Майданецьке диких тварин було 15%4, в Тальянках 2%, на поселеннях Свердликове і Чичиркозівка по 7%, на поселенні Косенівка 10%. Отже, в Побужжі відтворююче господарство продовжує «утримувати свої позиції» на відміну від Середнього Подністров'я та етапу ВІ цього ж району. Таким чином, можна говорити про збереження тут сталого добробуту трипільського населення.
У Середньому Подніпров'ї на етапі СІ також домінують свійські тварини. На поселенні Коломийщина дикі тварини становили всього 13%5 від загальної кількості особин ссавців, у Зеленій Діброві 0 %, Пекарях 39%. Різницю між поселеннями за цим показником можна легко пояснити нерівноцінними вибірками. Отже, у Середньому Подніпров'ї відтворююче господарство так ніколи й не здавало своїх позицій. Але на поселенні Ігнатен-кова Гора у Середньому Подніпров'ї диких тварин було аж 88%. Проте склад фауни і характер самого поселення вказує на те, що тут, найімовірніше, маємо справу із спеціалізованим мисливським поселенням. Мабуть, у трипільців були й такі.
Для етапу СІІ у Побужжі на поселенні Сандраки6 було 47% диких тварин. Отже, у цьому районі на заключному етапі існування трипільської культури знову зростає роль привласнюючого господарства. У тваринництві почало переважати свинарство, очевидно, поблизу поселення Сандраки зросли площі лісів, що свідчить про зниження тиску антропогенних факторів на природне середовище.
У Північному Причорномор'ї мисливство практичного значення для трипільського населення не мало. На поселенні Маяки дикі тварини становили усього 15,2% від загальної кількості особин ссавців, а на Усатовому ще менше, 8,9%7. Відсутність лісових масивів не давала можливості розвивати мисливство у цьому районі. У сусідів трипільських племен, на поселеннях середньостогівської культури, також спостерігається різне співвідношення між свійськими та дикими тваринами. Для лісостепових поселень слід констатувати значну роль привласнюючого господарства. На поселеннях Молюхів Бугор дикі тварини становили 55% від загальної кількості особин ссавців8, в Олександрії їх було 44%, у Константинівці 48 %, і лише Середній Стіг II дав 22%. Таким чином, відтворююче господарство повністю домінувало лише на поселенні Середній Стіг II.
