Борсук (Meles meles L.) звір, який може досягати маси 18 кг. На території України борсуки мешкають всюди. У лісовій зоні він селиться переважно по узліссях, перелісках, віддаючи перевагу схилам, які заросли деревною та чагарниковою рослинністю. У лісостепу та степу зустрічається в заплавних та байрачних лісах, ярах та лісосмугах. У горах підіймається високо до поясу криволісся. Нори борсук риє сам, влаштовуючи складну систему з багатьма (до 20) виходами. В одній колонії можуть жити кілька борсуків, часто сусідуючи із єнотовидним собакою. У норі борсук залягає в зимову сплячку, яка триває до перших весняних таловин. На півдні України може бути активним цілий рік. їжа борсуків складається із рослинних (кореневища, бульби, плоди, насіння, листя, бруньки) та тваринних (безхребетні, гризуни, земноводні, плазуни, птахи та їхні яйця) компонентів. Господарське значення борсуків визначається тим, що вони дають цінні м'ясо, хутро, жир. Останній має цілющі властивості. За знахідками кісток борсука в остеологічних матеріалах неможливо зробити висновки про навколишнє природне середовище побіля того чи іншого стародавнього поселення чи городища. Полювати на нього біля Бернашівки могли з весни до осені.
Видра (Lutra lutra L.) досягає в довжину 60 70 см, має масу тіла до 10 кг. Короткі вуха під час пірнання закриваються спеціальною шкірною складкою. Між пальцями ніг є плавальна перетинка. Коротке, густе й щільне хутро не змочується водою. Зуби великі та гострі, призначені для утримання слизької здобичі риби. Видра в Україні зустрічається в річках та озерах переважно лісової та лісостепової зон. Більш численна на сході та в передгір'ях Карпат. Віддає перевагу проточним водоймам, місцям з не замерзаючими взимку ополонками, старим бобровим колоніям, протокам, заваленим мотлохом із старих дерев та корчів. Селиться також серед боліт, по берегах озер. Постійно тримається лише в місцях, багатих на рибу. Окрім риби, харчується раками. Іноді вживає в їжу молодняк ондатр, водяних полівок, птахів (водяних курочок, куликів), дрібних ссавців, змій, жаб, ще рідше молюсків та комах. Є у неї в раціоні й рослинна їжа. Видра має дуже цінне хутро. За знахідками кісток видри на Бернашівці можна зробити висновок: біля цього поселення в той час існували водойми, багаті на рибу.
Кіт лісовий (Felis silvestris Schre-ber) за розмірами та зовнішністю дуже схожий на свійського кота. Харчується дрібними ссавцями, в основному гризунами, та птахами. Ні його хутро, ні м'ясо не мають ніякої цінності. З натяжкою його можна віднести до хутрових звірів. Знахідка кісток лісового кота на поселенні Бернашівка є доказом існування тут у ті часи лісових масивів, навіть, можна сказати, глухих лісів.
Кабан (Sus scrofa ferus L.). Дикий кабан може досягати маси 250 300 кг і більше. Мешкає по всій території України, дотримується лісів, заростей очерету, тугаїв у заплавах річок, боліт. Зустрічається в різних лісах, по ярах, байраках, штучних лісонасадженнях, очеретяних заростях, болотах, плавнях, в інших місцях. Харчуються кабани надземними та підземними (бульбами, молодим кореням, цибулинами, коренеплодами) частинами рослин, плодами дерев і чагарників, а також тваринною їжею наземними молюсками, дощовими черв'яками, іншими безхребетними. їдять і хребетних: ящірок, змій, жаб, рибу, мишовидних гризунів, яйця птахів, які гніздяться на землі. Можуть поїдати і більших ссавців та птахів. Восени велике значення для нагулу жиру має харчування горішками бука та жолудями, а також сільськогосподарськими культурами (кукурудзою, зерновими, картоплею, овочами). Кабан є цінною мисливською твариною, що дає м'ясо, шкуру, щетину.
Без сумніву, кабан був однією з основних промислових тварин і бажаною здобиччю мисливців. Полювання на нього було дуже небезпечним і вимагало спеціальної підготовки. Олень звичайний (Cervus ela-phus L.) найбільшим представником цього роду. Його маса досягає 300 кг. Повністю розвинені роги мають не менше 5 відростків, іноді до 10 12 на кожному. Звичайний олень дуже поширена тварина. їжу оленів складають гілки, пагони, листя, бруньки, кора та хвоя різних дерев, різноманітні трави та лишайники. Олені можуть мешкати в степу, годуючись трав'яною рослинністю, влітку вегетуючою, взимку її сухими залишками та заготовленим сіном.
У кінці першого року життя у самців на лобних кістках утворюються кісткові горби, на яких ще через два три місяці починають рости роги. Восени другого року життя ці роги повністю формуються, їх ріст закінчується і вони очищуються від шкіри, яка називається оксамитом. Ці перші роги на мають розгалужень і їх називають сірниками або шилами, а самих самців спичаками або шильниками. Після того, як олені навесні ці роги скидають, влітку виростають роги с 3-4 гілками. У наступні роки зростає й число гілок, і маса самих рогів до 4-6 років. Найбільшого розвитку роги досягають у самців віком від 6 до 12, дуже рідко до 14 років. Після цього наступає зменшення і маси самих рогів, і кількості їх гілок.
Можна зробити три дуже важливі висновки. Перший: олені у степу можуть виживати тільки за умови їх підгодовування в осінньо весняний період. Другий: олень є типовою лісовою твариною. Отже, наявність його кісток в остеологічних матеріалах з поселення Бернашівка вказує на існування лісових масивів біля цього поселення в ті часи. Третій: за кількістю гілок на рогах неможливо визначати індивідуальний вік оленів. В оленя використовується практично все: м'ясо, жили, шкура, кістки, роги. Ось чому він завжди був жаданою мисливською здобиччю. І не дивно, що серед диких тварин на Бернашівці саме олень у полюванні посідав перше місце.
