Козуля звичайна (Capreolus capreolus L.) поширена в рівнинних та гірських широколистяних лісах, а також у південних тайгових лісах Євразії. Сучасний ареал цього виду склався лише в голоцені, а в Криму в мезоліті.
Козуля звичайна єдиний вид цього роду. Маса її не більше 40 кг, а роги мають не більше трьох гілок. Стовбур рогу, як правило, має шерехату поверхню, вкриту багатьма горбочками «перлинами». Хутро козуль тепле, але дуже ламке, як і в інших оленячих, і тому не має ніякої цінності.
Козуля мешкає в усіх природних зонах України, населяючи лісів різні типи. Харчується козуля трав'яною, листяною і чагарниковою рослинністю, грибами, лишайниками у співвідношення, які визначаються наявністю кормових ресурсів в тому чи іншому районі в ту чи іншу пору року. Взимку їсть деревні пагони, виходить пастися на озимину, а також об'їдає копиці сіна, які готують як запаси кормів на зиму для свійської худоби. Козуля звичайна мешкає в рівнинних та гірських листяних і мішаних лісах, а також уздовж південного краю тайги та лісостепу, по річкових долинах заходить далеко в степ та напівпустелю. Вона дотримується світлих лісів з добре розвиненим підліском, з галявинами, заростаючими порубками та згарищами, річкових урем, кілків, тугаїв, очеретяних заростей.
Козулю можна вважати лісовим мешканцем. В усякому разі її поява в степах пов'язана з наявністю там дерев, чи по долинах річок, чи нині з насадженими лісосмугами. Таким чином, знахідка кісток козулі на поселенні Бернашівка є ще одним свідченням на користь лісових масивів біля цього поселення в ті часи. Оскільки у козулі, як і в оленя, використовується практично все, тож не дивно, що вона мала таку велику частку у мисливській здобичі даного поселення, займаючи третє місце після оленя та кабана.
Лось (Alces alces L.) найбільший представник оленячих. Маса дорослих самців може досягати 500 кг. Сучасний ареал лося склався в голоцені. У своєму поширенні лось пов'язаний із деревною рослинністю, включаючи штучні лісонасадження у степовій зоні. Використовує у їжу деревні корми, як інші оленячі, хоча може харчуватися і трав'яною рослинністю, включаючи водно-болотяну. Взимку велике значення мають хвоя та пагони осоки1. Лося можна вважати типовим лісовим, навіть тайговим, звіром, який до того ж полюбляє болота. Справа в тому, що його роздвоєні копита можуть ще розширятися, збільшуючи площу опори, завдяки чому лось може легко пересувається по болотистій місцині.
Отже, знахідка його кісток на поселенні Бернашівка є ще одним доказом наявності значних лісів біля цього поселення в ті часи. Правда, в чисельності він поступався оленю та козулі, оскільки, очевидно, ця частина ареалу не є для нього оптимальною.
Тур, або первісний бик (Bos primigenius Bojanus) предок нашого свійського бика. Був широко розповсюджений у другій половині антропогенного періоду в лісостепах та степах Східної півкулі. Висота тура в холці досягала двох метрів, в крижах 1,8 м, вага до 800 кг. Череп мав плоский, трохи вдавлений лоб, роги розкинуті. Був об'єктом полювання.Раніше тури мешкали в лісостепах та розріджених лісах, які чергувалися з луками, заходили і в справжні степи. Можливо, в ліси вони відкочовували лише взимку, влітку віддавали перевагу пасовищам на луках. Харчувалися тури травою, пагонами і листям дерев та чагарників, жолудями.
Тур став родоначальником усіх сучасних порід великої рогатої худоби основного джерела м'яса, молока та шкур для людини. Одомашнення тура відбулося між 8000 та 6000 pp. до н.е. Деякі породи свійського бика, наприклад, камарзька худоба та іспанські бойові бики, зберегли основні ознаки дикого тура. Легко простежуються вони також у інших порід: у англійської паркової та шотландської худоби, в угорських степових корів, в української сірої степової худоби2.
Процес одомашнення тура проходив незалежно і неодночасно у різних місцях: у Середземномор'ї, Центральній Європі, Південній Азії. Напевне, свійські бики спочатку були культовими тваринами, і лише згодом їх стали використовувати як тяглових. Використовувати корів для отримання молока стали пізніше. Велика рогата худоба відіграє в житті сучасної людини дуже значну роль і розповсюджена по всьому світу. Не дивно, що, виходячи із спеціальних потреб і кліматичних умов, людина вивела дуже велику кількість порід.
По-перше, за знахідками кісток тура в остеологічних матеріалах неможливо зробити висновки про природне середовище побіля того чи іншого поселення або городища. Очевидно, в минулому тури мешкали і в лісах, і в степах по всій території України.По-друге, напевне, лютість турів стримувала стародавніх мисливців, і вони не так часто полювали на цю тварину.
По-третє, очевидно, такий «характер» тура і, його нащадка свійського бика пояснює появу так званих комолих, тобто безрогих, порід великої рогатої худоби, поширених в минулому майже по всій території України та на суміжних територіях. Зрозуміло, що тварини, які не мали рогів, становили не таку загрозу для людини, як рогаті. Комолість є результатом мутації у певної кількості особин цього виду. Свого часу В. І. Цалкін запропонував визначати комолість, чи рогатість, порід за відсотком рогових стрижнів від загальної кількості кісток свійського бика, знайдених на тій чи іншій археологічній пам'ятці. Якщо він перевищував 1%, то порода була рогатою. При менших значеннях, а особливо при 0,5% і менше, її можна вважати комолою.
Отже, на цьому можна закінчити детальний огляд способу життя тих диких ссавців, кістки яких були знайдені в остеологічних матеріалах. Таким чином, зважаючи на всі приведені вище дані, біля ранньо-трипільського поселення Бернашівка в ті часи був досить різноманітний ландшафт. Степи, де мешкали байбаки, чергувалися із світлими лісами з галявинами, де мешкали олені та козулі, і навіть з лісами, де були якісь болота і тайгові елементи, місця мешкання лосів. Можливо, все-таки переважали лісові ландшафти, оскільки в мисливській здобичі домінували лісові тварини: олень та козуля.
На поселенні Лука-Врублевецька4 в Середньому Подністров'ї знайдено кістки 17 видів диких ссавців (усього 203 особини). Тут також переважав олень звичайний, але його було значно менше, ніж на Бернашівці, 28%. За ним ішли кабан (16%), козуля звичайна (15%) і лось (4%), лисиця звичайна (7%), заєць русак, білка звичайна, ведмідь бурий і куниці, до виду не визначені (по 4%), бобер річковий і борсук (по 3%), вовк сірий і кіт лісовий (по 2%), останні місця займали росомаха, тхір (до виду не визначений), видра і рись (по 1%).
Спочатку детальніше познайомимося з тими видами ссавців, яких не було на поселенні Бернашівка, а потім продовжимо огляд мисливства на трипільських поселеннях.
Білка звичайна (Sciurus vulgaris L.). Цей вид мешкає по всій лісовій та лісостеповій зоні Євразії. Харчується насінням хвойних дерев, горіхами, бруньками, жолудями, ягодами, грибами, комахами. Є основним видом хутрового промислу. Наявність кісток білки в остеологічних матеріалах на поселенні Лука-Врублевецька вказує на існування біля цього поселення в ті часи значних лісових масивів з переважанням хвойних дерев.
Росомаха (Gulo gulo L.). Оскільки цей вид у списках сучасної фауни ссавців України відсутній, гадаю, варто з ним познайомитися детально, щоб мати уявлення, що можуть дати знахідки його кісток. Росомаха єдиний вид у своєму роді. Це великий звір з довжиною тіла до 105 см, хвоста до 23 см і масою до 19 кг. Забарвлення хутра росомахи буває дуже різноманітним з переважанням темно-бурих кольорів. Мешкає в лісах від Карелії до Камчатки в тайгових лісах, заходить і в тундру. Лігво влаштовує під скелями, поваленими деревами, в буреломах. Живиться трупами тварин і самостійно здобуває дрібних і середніх за розмірами звірів, птахів, земноводних. Хутро малоцінне.
Таким чином, знахідка росомахи на трипільському поселенні Лука-Врублевецька свідчить про наявність біля нього в ті часи ландшафтів з тайговими елементами, тобто глухих лісів. На це вказує і весь склад диких ссавців, зафіксований на ньому.
Рись (Linx linx L.). Рись досить велика кініка масою до ЗО кг, коротким хвостом і китицями на кінцях вух. Забарвлення варіює від сіро-димчастого до іржавого кольору, у більшості особин дуже помітна дрібна темна плямистість. По боках
голови довга шерсть утворює бакенбарди. В Україні рись мешкає в Карпатах, зрідка зустрічається в Поліссі. Це типовий лісовий хижак, який добре лазить по деревах і чатує там на свою жертву. Годується зайцями, дрібними гризунами, птахами, а також копитними козулями, поросятами, молодняком оленів та лосів. Іноді нападає на дрібну свійську худобу. При достатній кількості їжі веде осілий спосіб життя. Таким чином, знахідка рисі на поселенні Лука-Врублевецька свідчить про наявність в ті часи біля нього значних лісових масивів з буреломами та глухими куточками, де міг мешкати цей звір.
Отже, на поселеннях Лука-Вруб-левецька та Бернашівка основною мисливською здобиччю був олень звичайний. Вибірки на них (473 особини Бернашівка; 203 особини Лука-Врублевецька) і кількість видів диких ссавців (відповідно 15 і 17) дають підстави стверджувати, що ця різниця не випадкова. До того ж на поселенні Бернашівка відсоток кабана, що займав друге місце, перевищував відсоток козулі, яка була на третьому місці, більш ніж удвічі, а на поселенні Лука-Врубле-вецька кабана було лише трохи більше, ніж козулі. Вищим на цьому поселенні, порівняно з Бернашівкою, був і відсоток лося. До того ж на поселенні Лука-Врублевецька значно краще представлений хутровий напрям мисливства. Можливо, мисливські угіддя тут були набагато ближчими до поселення, і тому шкурки з хутрових звірів знімалися безпосередньо на поселенні.
Таким чином, на цих поселеннях, очевидно, були розвинені два типи мисливства, як і у тваринництві. Причиною були різні ландшафти поблизу поселень. Якщо міркувати про склад ссавців, представлених в остеологічних матеріалах, можна зробити висновок, що біля поселення Бернашівка в той час існував лісостеповий ландшафт, а поблизу поселення Лука-Врублевецька лісовий. Навіть з тайговими елементами типу
буреломів, дуже глухих куточків тощо. Це й визначало можливості полювання мисливців.
На поселеннях цього етапу в Побужжі картина полювання виглядає так. На поселенні Сабатинівка II3 знайдено кістки 4 видів диких ссавців (7 особин). Серед копитних перше місце належало оленю звичайному (43%), тура було значно менше (14%). Серед хутрових звірів, якщо їх можна віднести до «хутрових», лідирував ведмідь бурий (29%), за ним ішов вовк сірий (14%). Тут, без сумніву, основну роль відігравали різні ландшафти. В усякому разі, наявність такого високого відсотка оленів і ведмедів однозначно свідчить про значні лісові масиви біля цього поселення на той час. Привертає увагу дуже великий відсоток турів. Можливо, цих тварин тут на той час було більше, ніж в інших районах, де існували трипільські поселення. Можливий ще й інший варіант. Цих тварин виловлювали в молодому віці, використовували для поліпшення породи свійського бика, а потім забивали на м'ясо.
На поселенні Гребенюків Яр знайдено кістки 9 видів диких ссавців (47 особин). Серед копитних в мисливській здобичі переважав кабан (36%), за ним ішли олень звичайний (17%), козуля звичайна (15%), тур (13%), лось (9%). Серед хутрових звірів було найбільше бобра річкового (4%), за ним вовк сірий, ведмідь бурий і борсук (по 2%). Тут полювання мало зовсім інший характер, ніж в інших місцях розповсюдження ранньотрипільських племен. Перш за все це було пов'язано з великою площею покритих лісом, чагарником та очеретом заплав, до того ж, мабуть, ще й заболочених. А це улюблені місця саме для кабанів, а також лосів. Привертає увагу й високий відсоток тура, майже такий, як на Сабатинівці II.
