Від грецького «morphe» – форма, вчення) – розділ культурології, що досліджує внутрішню структуру та організаційно-функціональну будову культури. Найчастіше культуру поділяють на матеріальну та духовну. Проте з огляду на розкриття смислового аспекту такий поділ не є достатнім. Тим більше, що розділити, протиставити одну одній духовну і матеріальну культуру неможливо. З одного боку, культура вцілому духовна, адже вона є світом смислів, тобто духовних сутностей. З іншого боку – вона матеріальна, тому що подана в кодах, знаках, текстах, які ми сприймаємо чуттєво. Таким чином культура може бути представлена як єдність духовної та матеріальної культури. Однак з дидактичною метою сучасні культурологи виділяють чотири основних елемента або сфери культури: матеріальну, духовну, соціальну та фізичну.
Матеріальна культура включає знаряддя праці, засоби виробництва, будинки, одяг, транспорт та інше, все те, що є результатом матеріальної діяльності людини. Матеріальна культура має свою структуру, включаючи, перш за все, господарську (економічну) діяльність, об’єктами якої можуть виступати природа чи інші люди. Виходячи з цього виділяють дві галузі, створені результатами практично-перетворюючої діяльності та практично-комунікаційної.
До практично-перетворюючої належать: 1) результати матеріального виробництва (різноманітні речі для споживання), засоби праці, будівлі, одяг тощо; 2) технології та культура виробництва, які постійно оновлюються, спираючись на розвиток науки; 3) економічна культура – характер економічної діяльності людини в суспільстві, що втілюється конкретними особливостями виробництва, розповсюдження і оновлення існуючої в суспільстві системи цінностей економічної діяльності.
Економічну культуру характеризують: форми власності на засоби виробництва, їх співвідношення та взаємодія; домінування певного типу господарського механізму (ринковий – плановий); галузева структура економіки (аграрна – індустріальна); співвідношення ручної та механізованої, автоматизованої праці; рівень розвитку технологій та самої людини як суб’єкта економічної діяльності. До ідеальних елементів економічної культури належать: економічні потреби, інтереси різних соціальних груп; мотиви економічної діяльності; трудова ментальність та трудова етика; економічне мислення та творчість.
Отже, матеріальну культуру неможна обмежити або звести лише до матеріального виробництва, адже вона втілюється не лише у виробництві, техніці, а і в реалізації творчого начала матеріальної діяльності людини.
Духовна культура – діяльність, спрямована на духовний розвиток людини і суспільства, на продукування ідей, знань, духовних цінностей і, як правило, включає релігію, мистецтво, мораль, ідеологію, духовне спілкування. По суті духовна культура є ідеальною стороною матеріальної діяльності. Виходячи з того, що діяльність має складну структуру та включає в себе такі види як перетворююча, пізнавальна, ціннісно-орієнтована та комунікативна, в духовній культурі виділяють також чотири сфери:
· проективна, що передує матеріальній діяльності (пректи, креслення, ідеальні моделі соціальних, політичних перетворень);
· пізнавальна (сукупність знань про природу, суспільство, людину; особливості отримання цих знань, їх зберігання та передачі);
· ціннісно-орієнтаційна (знання-оцінка): моральна культура як рівень гуманності суспільства та окремої людини; мистецтво; релігія;
· духовне спілкування (на міжособистісному рівні та як опосередковане спілкування з митцями).
Соціальна культура включає виробництво, розвиток та вдосконалення суспільних умов життя людини. Соціальна культура характеризує діяльність держави, різноманітних соціальних інститутів, громадянського суспільства. Головними складовими соціальної культури є політична та правова культура.
Фізична культура включає чотири основні сфери:
· культура відтворення людського роду (стихійне або планомірне, усвідомлене);
· физична культура та спорт (розвиток фізичних здібностей людини);
· здоровий спосіб життя (культура харчування, розпорядок дня, організація праці та дозвілля, відсутність шкідливих звичок);
· діяльність у сфері медицини (збереження та відновлення тілесно-духовних потенцій організму людини). Одночасно є елементом матеріальної культури, адже від останньої залежить матеріальна база системи охорони здоров’я.
В и с н о в о к: не дивлячись на різноманітність конкретних форм культура виступає як цілісність, як система.
