Трипільська культура

 

Із розглянутого генетичного зв'язку культури та цивілізації, здавалося б, випливає однозначний висновок: ♦вони є явищами одного порядку, ♦спорідненими, такими, що ♦повинні взаємно стимулювати одне одного. Такий висновок тим не менше був підданий сумніву. Поступово науковці з'ясували, що зв'язок куль­тури та цивілізації є досить суперечливим. Для того, щоби про­яснити докладніше, в чому полягають відмінності між культу­рою та цивілізацією, чому вони можуть вступати не лише в зла­годжені, айв напружені та конфліктні стосунки, звернемось до поняття "цивілізації".

Як вже зазначалось, цивілізація передбачає досить високий рівень організації суспільного життя. Проте цим значенням не вичерпується використання даного поняття в соціальному пізнанні. В одному сучасному підручнику з культурології пода­но такий перелік його використання.

Наведені значення можна звести до трьох основних:

1)  цивілізація становить якісно високий стан суспільно-істо­ричного процесу;

2)  цивілізація постає характеристикою особливостей впоряд­кованого та організованого суспільного життя;

3)  цивілізація постає перш за все та переважно явищем тех­нологічним та прагматичним, на відміну від культури як явища духовно-творчого.

В наш час, у зв'язку із виходом людства на новий рівень міжна­родної інтеграції, із поширенням тенденцій до глобалізації со­ціальних явищ та процесів питання про сутність цивілізації, її оз­наки, її вплив на суспільство та людину постає особливо акту­альним. Це зумовлене ще й тим, що людство очевидно дедалі більше технологізується, активно втягується в інформаційні спо­соби організації своєї життєдіяльності та технологічну револю­цію. А це значить, що цивілізаційні процеси так чи інакше почи­нають домінувати в сучасному суспільстві.

Що готує людству такий поворот історії? Чи можна передбачити його найважливіші наслідки та за можливості уникнути найбільш небезпечних? Для відповіді на ці питання необхідно звернутись до з'ясування суттєвих рис цивілізації як явища людської історії.

Самий термін "civitas", як вже зазначалось, має латинське по­ходження; він широко вживався в давні часи. Проте похідне від нього слово "civilisation" набуло того значення, яке ми сьогодні вкладаємо в нього, лише в XVII - XVIII ст. Відомий сучасний німецький соціолог Н.Еліас, дослідивши історію входження тер­міну "civilisation" в громадську європейську думку та науковий обіг, дійшов висновку, що воно початково (із часу виходу в світ у 1530 р. твору Еразма Ротердамського "Про пристойність ди­тячої поведінки", де термін "civitas" набув значення "пристой­ності"; французький аналог - слово "політес") застосовувалось для позначення належної в культурному людському середовищі поведінки. Саме в значенні належної поведінки, гідної людини та людського середовища, цей термін фігурував у XVIII ст. в тво­рах просвітників. Наприклад, П. Гольбах в праці "Соціальна сис­тема" (1774) писав: "Людський розум ще недостатньо розвину­тий, цивілізація народів ще не завершилася; нескінченні перепони донині заважали прогресу корисних знань..."

У 1774 р. у "Словнику" Рейналя цей термін вже подавався як досить поширений. Н. Еліас, підсумовуючи свій історичний екс­курс у функціонування термінів "цивілізація" та "цивілізо­ваність", робить висновок: "У понятті "civilisation" ніби сплав­лені два уявлення. З його допомогою відбувається протиставлення себе іншій сходинці розвитку суспільства, стану "варварства"... Проте у буржуазії та прихильників реформ ці уявлення розши­рюються до ідеї про те, як із наявного суспільства створити суспільство цивілізоване, тобто цивілізувати державу, консти­туцію, виховання, а тим самим і широкі верстви населення... Ци­вілізованість - це не стан, а процес, який необхідно вести далі. В цьому й полягала новизна поняття "civilisation".

В історії дослідження цивілізації фігурує досить багато імен видатних мислителів Франції, Німеччини, Англії, Росії. Навряд чи можна в розділі навчального посібника розглянути хоча б по­казові позиції. Відправимо читача до таких, наприклад, спеціаль­них оглядових досліджень, як: Ерасов Б. С. Цивилизация: Универсалии и самобытность. - М.: Наука, 2002; Февр Л. Цивилиза­ция: зволюция слова и группы идей // Февр Л. Бои за историю -М.: Наука, 1991; Ломбер г-Карловски К., Саблов Дж. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. - М.: Наука, 1992.

В той же час зазначимо, що позиції деяких авторів обминути не можна внаслідок того, що їх ідеї перебувають в основі сучас­них поглядів та підходів. До них належить, перш за все, фран­цузький історик XIX ст. Франсуа Гізо, який прочитав у Сорбоні у 1828 та 1829 роках лекції із красномовними назвами: "Цивіліза­ція в Європі" та "Цивілізація у Франції". Гізо висловлює думки, згідно з якими, саме цивілізація постає одним із найперших вияв­лень реальної історії, а тому її слід досліджувати. Існують окремі народи, а, відповідно, окремі цивілізації, проте існує і єдина циві­лізація як вияв єдності людської історії.

Згідно з Гізо, цивілізація включає у свій зміст два основні еле­менти:

♦певний рівень соціального розвитку;

♦певний інтелектуальний рівень.

Поєднання цих елементів дає "матеріальне благополуччя, доб­ру організацію соціальних відносин, більш справедливий розподіл між людьми як прав, так і благ, створюваних колективами".

Приблизно в цей же час з'являються праці, присвячені цивілі­зації і в Англії: у 1857 —1861 рр. Г. Бокль видав працю "Історія цивілізації в Англії".

У 1873 р. у "Словнику", виданому у Франції Літтре, зазнача­лося: "Цивілізація є станом того, що цивілізоване, тобто сукуп­ністю поглядів та звичаїв, що встановлюється в результаті взає­модії та взаємних впливів виробничої діяльності, релігії, мистецтв та наук".

♦ Отже, цивілізованість постала певною соціальною які­стю, протиставленою варварству та зумовленою суспіль­ним розвитком та взаємодією внутрішніх елементів сус­пільства.

 

Певні теоретичні міркування саме під таке розуміння цивілізо­ваності підвів американський соціолог та культуролог Л. Морган в праці "Первісне суспільство. Дослідження прогресу люд­ства із дикого стану у варварський та із варварського до цивілізації (1877).

Намагаючись окреслити ознаки саме цивілізованого життя, Л. Морган зазначав, що використання письма постає найпершою та найпевнішою ознакою цивілізації, хоча до її проявів він також зараховував й інші ознаки. Слід сказати також і те, що Л. Мор­ган намагався відрізняти давні (перші) цивілізації від сучасної цивілізації, яка ♦базується на наукових знаннях та технічних досягненнях, ♦передбачає високий рівень культури, релігійної сво­боди, демократичних прав, правового регулювання міжнародних відносин.

Сучасна наука визнає далеко не всі твердження Л. Моргана. На думку багатьох сучасних дослідників, особливо тих, хто має справу із археологічними дослідженнями, твердження Л. Морга­на не підтверджені безперечними фактами, а постають свого роду дещо спрощеними ідеалізаціями реальних історичних процесів. В той же час його поділ давньої історії на епохи ♦дикунства, ♦вар­варства та ♦цивілізації, хоча й з певними критичними зауважен­нями, широко використовується, так само, як і його окреслення ознак цивілізації.

Інтерес до цивілізації як явища та до виявлення змісту її як по­няття особливо зростає у XX ст. Найбільш відомими в цей час стають концепції О. Шпенглера, А. Крьобера, А. Тойнбі та П. Сорокіна. Досить резонансною та багато в чому пророчою по­стала книга Освальда Шпенглера "Занепад Європи", в якій циві­лізація розглядалась як трагічна, але неминуча сторінка в роз­витку будь-якої автентичної культури: вичерпавши внутрішні потенції до самовиявлення, творчості, незацікавлених духовних прагнень, культура починає консервуватись, втрачати гнучкість та динамізм, прагнути вже не самовиявлення, а ефекту, масовості. Все це і постає симптомами цивілізації, яка, врешті, і позначає занепад та загибель культури.

Дещо несподівано (хоча О. Шпенглер мав своїх попередників) прозвучали ці тези про винятково негативний характер цивілізації. Американський антрополог культури Альфред Крьобер в своїй праці "Конфігурація культурного росту" (1944) розглядав цивілі­зації як "природно дані в історії одиниці". А. Крьобер розробив вчення про цивілізацію на основі створення теорії її моделі.

Така методологія дослідження надала можливість застосову­вати до аналізу цивілізацій методи кількісних оцінок, що, врешті, дозволило побачити в різних елементах цивілізації різні характе­ристики динаміки, стану та ін. Найбільш важливим є те, що підхід А. Крьобера дозволив поєднати теоретичні побудови із емпірич­ними дослідженнями. Сам автор віддавав перевагу останнім, вва­жаючи, що будь-які теоретичні пояснення ґрунтуються лише на описуванні культурних моделей.

Досить авторитетними та фундаментальними постали дослідження ходу історії та її складових англійським дослідником Арнольдом Тойнбі. Він також виходив із положення про те, що саме цивілізації постають основними одиницями історичного процесу. На відміну від О. Шпенглера, який приймав до уваги лише 8 цивілізацій, А. Тойнбі нараховував їх 21. Кожну цивілізацію він розглядав в якості досить складного, але внутрішньо органічно єдиного утво­рення, яке виникає і функціонує на основі "відповіді" людської спільності на "виклик" природного та історичного середовища.

 

А. Тойнбі, розглядаючи внутрішню будову цивілізації, зробив два важливі висновки:

♦консолідація всіх елементів суспільного життя в цивтзаційне утворення відбувається на основі певної релігії; в цьому сенсі виник­нення світових релігій постає умовою кращої консолідації людства;

♦всі цивілізації мають схожу за вихідними елементами будо­ву, а тому саме поняття цивілізації дає нам можливість зрозум­іти історію як єдиний закономірний процес.

Американський соціолог російського походження II. Сорокін є одним із найбільш відомих та продуктивних соціологів XX ст. Його основна увага була зосереджена на понятті культури, а цивілізацію він вважав свого роду конгломератом різних куль­турних надбань або ж мегасистемою культури. Перш за все, П. Сорокін повстав проти поширення на суспільні процеси біоло­гічних циклів народження та вмирання.

Суспільство існує як культура, а в культурі па першому плані перебувають значення, норми та цінності, які не можна пере­вести на мову біологічних процесів.

П. Сорокін

Криза сучасної цивілізації, на думку П. Сорокіна, зумовлена не тим, що культура перетворилась на цивілізацію, а принципо­вою зміною засад культурного процесу. В історії людства він виділяє три провідні надсистеми культури: ♦чуттєву, ♦ідеаційну та ♦ідеалістичну.

Чуттєвий тип панує там, де емпіричним та практичним ціннос­тям надається провідного значення. Ідеаційний тип - це панування надприродних цінностей та істин. Нарешті, ідеалістичний нама­гається збалансовувати знання та віру. Чуттєвий тип культури, що був характерним для Західного світу в епоху Нового часу, себе вже вичерпав, що й спричинило сучасну цивілізаційну кризу. Оскільки в соціальних взаємодіях на першому плані перебувають когнітивні (свідомі, засновані на знаннях) дії, то слід так само, свідо­мо, працювати на утвердження нових інтегральних цінностей, пра­цювати в напрямі розвитку та поширення знань, освіти, мистецт­ва, спрямованих до утвердження істини, добра та краси.

♦ Отже, в найбільш показових для XX ст. концепціях циві­лізації остання подається в якості соціально-історичного та культурного утворення, хоча співвідношення цивілізації із культурою та історією окреслюються складними, про­блематичними та неоднозначними.

У зв'язку із тим, що наприкінці XX ст. кількість праць, а разом із тим і кількість нових трактувань цивілізації суттєво зросла, інколи робиться в цілому виправданий висновок про те, що по­няття цивілізації в сучасній науці ще не набуло достатньої виз­наченості та певного статусу Деякі видання намагаються уза­гальнити існуючі підходи та виділити дещо усталене в сучасних трактуваннях поняття "цивілізації". Отже, звернемось до таких видань. Відомий англійський словник Вебстера нараховує сім основ­них значень терміну цивілізація:

♦ідеальний стан людської культури, що характеризується відсутністю варварства, оптимальним використанням людсь­ких фізичних, духовних та моральних ресурсів;

♦певний стан або ж стадія у розвитку культури;

♦ступінь культурного розвитку, пов'язаний із писемністю та технологіями;

♦насильницьке запровадження особливого типу культури се­ред народів, які вважаються такими, що не відповідають крите­ріям культурності;

♦нормативна поведінка або нормативне мислення;

♦територія із високим рівнем культури;

♦міський комфорт.

У словнику "Соціальна філософія" в контексті тих підходів, які ми вже розглянули, дається таке визначення: "Цивілізація - по­няття, що склалося наприкінці XVIII ст. в Західній Європі та на даний час набуло статусу способу ідентифікації сучасного люд­ства в його багатовимірному відношенні до природи, соціуму, культурі та духовному розвитку людини". В цьому словнику подаються чотири типи визначень цивілізації: ♦історичний (як сходинка у суспільному розвитку), ♦соціально-політичний

(певний тип суспільного порядку),  ♦етнокультурний (як синонім культури) та ♦аксіологічний (як сукупність цінностей). Проте, слід зазначити, що визначення, подане у словнику, не підпадає під жодний із виділених типів, оскільки воно постає суто функці­ональним, тобто таким, що передбачає конкретизацію в процесі використання. До такого ж, функціонального, визначення, мож­на віднести і наступне: "Цивілізація - міжетнічна, культурно-історична спільність людей, засади та критерії виділення якої, як правило, відрізняються в залежності від контексту та цілей застосування цього терміну".

Спробою зведення численних підходів до осмислення феноме­ну цивілізації можна вважати працю російського культуролога Єрасова Б. С. "Цивилизация: Универсалии и самобьітность".

Напевне, тут представлені далеко не всі можливі значення тер­міну цивілізація. Зокрема, можна виділити ще й таке: цивілізація - це особливе соціальне утворення, що постає виявленням цілісності та організаційної оптимальності суспільного життя людини на певному етапі історії. Проте важливо зазначити інше: спроби перерахувати існуючі значення даного терміну спрямо­вані на виявлення та фіксацію розбіжностей у його тлумаченні, в той час як не менш важливим та продуктивним постає завдан­ня виявлення того, в чому різноманітні підходи співпадають. Лише в такому разі ми можемо отримати більш-менш виправда­ний критерій для оцінки: чогось саме в якості цивілізації. На наш погляд, до тих ознак, що не викликають сумнівів у більшості дос­лідників цивілізації, можна віднести:

♦ цивілізацією постає певний тип організації та впорядкуван­ня суспільного життя, носієм якого постають певні етнічні спільності, що живуть і діють в межах певних територій;

♦цивілізація передбачає існування достатньо високого рівня культури, розвинену спеціалізацію суспільних видів діяльності, існування єдиної та ієрархізованої системи ціннісних орієнтацій членів суспільства;

♦ цивілізація базується на складних технологіях продуктив­ної діяльності, передбачає існування розвиненої сукупності над-вітальних потреб, зокрема таких, як духовні потреби, потреби в ефективності діяльності, дозвіллі, комфорті;

♦нарешті, цивілізації притаманні виправдані досвідом форми збереження, нарощування та передавання історичного досвіду соціальної життєдіяльності.

Якщо ми придивимося уважно до наведених характеристик цивілізації, то можемо зробити висновок, що більшість із розгля­нутих вище ознак та підходів в них так чи інакше присутня.

Ще одне питання, що виявилося при дослідженні явища цивілі­зації, полягає в тому, як слід вживати цей термін: в однині чи в множині.

Використання терміну ''цивілізація'" в множині ніби то зближує ці поняття: існують очевидно різні культури, але також і різні цивілізації. Як же вирішити питання про використання терміну "цивілізація" в кількісному вимірі? На наш погляд, слід мати на увазі контексти вживання даного терміну: коли ми ведемо мову про цивілізацію як етап історичного розвитку, тут ми маємо право вважати, що для всіх цивілізованих народів повинні існувати деякі єдині ознаки їхньої цивілізованості, тобто в такому контексті цивілізація є чимось єдиним. Коли ж ми ставимо питання про те, яким саме є те чи інше цивілізоване суспільство, як і на чому воно побудоване, на перший план виходять особливі, оригінальні риси певної конкретної цивілізації. Тобто, ми можемо, слідом за Ф. Гізо, стверджувати, що існує цивілізація як певна історична форма та історична доля людства, та існують цивілізації як істо­ричні обличчя різних людських суспільств. Тобто, цілком виправданим постає висновок про те, що людським спільнотам варто було би прагнути цивілізованості, варто було би працювати на її зміцнення, покращення, поглиблення. Проте, як вже зазначало­ся, дещо несподівано поняття цивілізації набуло в громадській думці XX ст. негативного значення.