Будь-яка цивілізація виправдовує своє існування суперідеєю спасіння людини. Вона ставить собі за мету досягнення людиною щастя. Спасіння може мислитися як в цьому, так і в потойбічному світах. Воно може бути справою самої людини або Бога чи богів, або ж їх спільною справою. Для досягнення цієї мети в межах цивілізації формуються певні інституції: держава і культові структури.
* Держава переважно відповідає за політичне, економічне і соціальне забезпечення процесу розвитку суспільства.
* Культові структури регулюють духовний бік людського бут-тя. Вони виробляють сенсотворчі орієнтації і ціннісні установки.
Третім компонентом будь-якої цивілізації виступає культура, яка інтегрує особисту і всезагальну складові цивілізаційного процесу і поєднує в собі духовно-смислову і предметну його сторони. В культурі дух постає у формі речі, яка наповнена ним як особистим сенсом. Одночасно ця річ несе відбиток вищого смис-лу, тобто всезагального Духа. Сакралізація деяких цивілізацій-яих констант відбувається обов'язково, інколи навіть і в латентному прихованому вигляді.
Сучасна європейська (або ширше - західна) цивілізація, яка пре-тендує в наші дні на статус глобальної, також має свій духовний стрижень. В образному виразі засади європейської цивілізації характеризуються через поняття аполлонічного і діонісійного.
Вперше проблема співвідношення аполлонічного і діонісійного начал культури була поставлена в художній формі романтиками в кінці XVIII - на початку XIX ст. Проте її витоки сягають часів Стародавньої Греції з її міфологією і філософією.
Щоб ясно усвідомити причини появи цієї пари образних протилежних понять, потрібно звернутися до міфів про Аполлона і Діоні-са, які здійснили неабиякий вплив на формування світогляду античної цивілізації, що є фундаментом європейської культури загалом. Аполлон або Феб (гр. Apollon, Phoibos) - буквально перекладається українською як "осяйний". В культі Аполлона виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань - фетишизму і тотемізму. Він - бог Сонця, бог світла. На честь Аполлона - бога Сонця -встановлено хліборобські свята: таргелії - свято літа, а також піанепсії - свято осені і збирання врожаю. Головні центри культу Аполлона -острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії - ігри за участю представників усіх грецьких полісів, а також Дельфи з основним святилищем Аполлона. З грецьких колоній в Італії культ Аполлона поширився в Римській імперії. Вже в 430 р. до Н. X. в Римі спорудили храм Аполлону, а в 212 р. до Н. X. встановлено ігри на його честь.
Грецькі скульптори зображували Аполлона в образі вродливого, високого стрункого юнака з довгим волоссям, з луком або лірою чи кітарою в руках. У переносному значенні ім'я Аполлон вживається для позначення ідеалу чоловічої краси.
Одним з найпопулярніших богів давньої Греції був бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства і виноробства - Діоніс (гр. Donisos) або Вакх, Бахус (лат. Bacchus). Як міфологічні, так і історичні форми його культу дуже розмаїті в своє- му послідовному розвитку, іноді суперечливі. На них позначилися такі явища стародавнього життя.
Культ Діоніса зароджується у Фракії. Ім'я Діоніс ~ фракійського походження і означає син бога ' (Dionysos). Його культ був більш поширений серед простого люду. Він живе серед людей, звеселяючи вином їх серце, мандрує світом у супроводі Силена і гомінкого гурту сатирів і менад і пропагує виноробство. В усій Греції особливо шанували Діоніса в період зимового сонцестояння. Грудневі свята відзначалися вночі. Ті обряди, в яких брали участь вакханки, сатири, менади, називали оргіями (від грецького огgе - збудження). Шалені танці, дикі вигуки й оглушлива музика викликали екстаз, релігійну нестяму, яку вважали духовним єднанням з божеством. Діоніса шанували в Дельфах поряд з Аполлоном. Цікавим є поєднання в одному місті культів бога ясного і споглядального начала в мистецтві - Аполлона з Діонісом, що уособлює екстаз, натхнення і страждання.
Найбільшого розвитку культ Діоніса досяг у вченні орфіків.
Земні страждання - "страсті Діоніса ", його загибель і відродження становили головний зміст містерій орфіків, до яких допускалися тільки посвячені, що накладали на себе деякі аскетичні обітниці. Неважко помітити певну проекцію
цих містерій на християнство. Так, Христос ототожнює себе з виноградною лозою (Ів. 15:1). Перше чудо, яке вчинив Христос в Кані Галілейській - це перетворення води на вино (Ів. 2:1-11), причастя Ісус теж встановлює у вигляді споживання вина, яке чудодійним способом перетворюється на Божу кров (Матв. 26:27-28). Розуміння цієї обставини і дає змогу добре усвідомити подальший вплив аполлонічного і діонісійного чинників на розвиток європейської культури. Слід зазначити, що міфологічні і поганські елементи давньогрецької і давньоримської культур ніколи не були до кінця усунуті з культуротворчих процесів Європи. В період Середньовіччя християнство, класичний раціоналізм і народне поганство європейської культури досягли синтезу. Народна культура Середньовіччя ховала поганство за ширмою християнства, зберігаючи старих богів під виглядом християнських святих. Показовим прикладом цього є святкування у середні віки свята віслюка (festum asinorum). Згадаємо, що віслюк у греків був твариною бога Діоніса, а в іудеїв в кабалістичному тлумаченні віслюк - символ мудрості, він втілює чотири чесноти: тверезість, скромність, наполегливість, терпіння.
Християнство, з одного боку, кинуло виклик грецькій культурі, а з іншого, стало втіленням Ті ідеалів
Джин Едвард Вейз
Іудейська традиція є одним з головних джерел християнства і побудованої на ньому культури. Духовній культурі іудаїзму властиві риси, які у греків ідентифікувались з Діонісом. Для біблійного народу був характерний ірраціоналізм в інтелектуальній сфері. Якщо грецький філософ намагався постати над життям і немовби із зовнішньої позиції спостерігати за ним, то єврейські пророки (небеїми) знаходяться всередині життєвої ситуації, діють активно і в процесі діяльності пізнають світ. Відмінною рисою в даному випадку є прагнення до здійснення практичної мети. Не логіка і фізика, але етика, мораль виступають в іудаїзмі на перший план.
Якщо грецькі мислителі вживали в своїх філософських роздумах опис за допомогою просторових категорій, то біблійні мудреці розуміють буття як безпосередню участь в живому потоку подій, потоку часу. Єврейський термін „olam" означає динаміку. Якщо грецький космос можна споглядати, то всередині оламу треба активно діяти.
Ще один аспект споріднює діонісійне в грецькій культурі з іудейською культурою. В Біблії слухання відіграє більш важливу роль, ніж споглядання. Добру звістку не можна побачити. Але її можна почути. Звідси перевага надається цілком діонісійним видам мистецтва - музиці і поезії. Слід відзначити, що поетичні образи Біблії не піддаються візуально-пластичному втіленню.
В аполлонічній споглядальній культурі - опис (екфрасис) -основний структуротворчий прийом, а пластичність - основа світорозуміння. Зір відіграє найважливішу роль в аполлонічній гносеології. Сам термін „ідея", „ейдос" походять у давньогрецькій мові від дієслова „ейдо " - бачити. Для біблійної традиції головним питанням є не опис речей чи явищ, а технологія виготовлення предметів. Біблійну людину цікавить перш за все питання - як це зроблено? (наприклад, Книга Вихід, розділи 36 - 39).
*Отже, цілком правомірним є висновок про те, що біблійна культура є вельми близькою до аналогічної діонісійної традиції в культурі стародавніх греків. З християнізацією грецьких земель відбувся певний культурний синтез діонісійного фактору в духовній культурі з іудео-християнськими новаціями.
Підсумовуючи виклад даного питання, відзначимо головні ознаки, за якими різняться між собою дві образні протилежності в культурі - діонісійна і аполлонічна:
