К. К. Черниш віднесла до четвертого періоду в історії вивчення трипільської культури дослідження 60–70-х років, а цей етап характеризує не тільки новий рівень джерелознавчої бази, але й новий, більш високий рівень розробки відповідних проблем Трипілля. Щодо питання генези трипільської культури, то найбільш плідними були дослідження саме 70-х років.
На початку 70-х років дослідники буго-дністровської культури Маркевич В. І.5 та В. М. Даниленко6 підкреслювали її роль як місцевого субстрату Трипілля. В. І Маркевич вважав, що певний внесок був також і від племен культур Боян та лінійно-стрічкової кераміки. Румунська дослідниця С. Марі-неску-Билку звернулася до розв'язання цієї проблеми у статтях та узагальнюючій монографії по культурі Прекукутень. Залягання на поселенні Тирпештах у Румунській Молдові шару культури лінійно-стрічкової кераміки під прекуку-тенськими горизонтами привело дослідницию до підкреслення ролі молдовських матеріалів піздньої фази цієї культури у формуванні Прекукутень-Трипілля. На думку С. Марінеску-Билку, боянські племена просунулися до Молдови, і культура типу Прекукутень І виникла в результаті їхнього контакту з носіями культури лінійно-стрічкової кераміки. Певну роль у генезі Кукутень-Трипілля, на її думку, мали також такі культури, як Вінча, Тордош, Хаманджія. У 1971 р. у відповідному розділі узагальнюючої праці «Археологія Української РСР» С. М. Бібіков повернувся до проблеми походження трипільської культури і запропонував оригінальну концепцію, вказуючи на існування у цій проблемі двох аспектів. Перший – «походження трипільської культури як частини землеробсько-скотарських культур південної половини Східної півкулі», а другий – «складання цієї культури у сфері місцевих історичних умов Південно-Східної Європи». У широкому плані Трипілля було, на його думку, «однією з частин величезного й неоднорідного в етнічному відношенні масиву племен – носіїв культури розписної кераміки». На нашу думку, саме цей аспект проблеми походження Трипілля є найважливішим у концепціїї автора.
С. М. Бібіков, як і В. М. Дани-ленко, вважав, що в окремих регіонах поширення культура Трипілля мала різну генетичну підоснову. Так, у Південному Подністров'ї «генетичний зв'язок між раннім Трипіллям та культурою типу Боян-Джулешті... є очевидним й встановлюється за багатьма ознаками… Тут, у Фло-рештах, зміна пам'яток культури лінійно-стрічкової кераміки пам'ятками типу Боян-Джулешті означає не еволюційну спадковість, а зміну населення».
Для інших територій Подністров'я автор запропонував в дещо модернізованому вигляді свою гіпотезу походження Трипілля на основі «місцевих неолітичних племен, що зберегли піздньопалеолітичні традиції в обробці кременю» та прийшлого компонентів2. Що ж до регіону Південного Бугу, то С. М. Бібіков підтримав гіпотезу В. М. Даниленка про формування там ранньотрипільських пам'яток «у взаємодії з місцевою буго-дністровською неолітичною культурою».
Дещо нелогічним при цьому виглядає поділ зони формування Трипілля на запропоновані С. М. Бі-біковим регіони, бо, по-перше, трипільська культура на ранньому етапі єдина на всій території свого поширення, а по друге, неолітична культура, яка на думку С. М. Бі-бікова, брала участь у формуванні трипільської, має назву буго-дністровська, отже, її пам'ятки відомі і в Подністров'ї, що лишає сенсу відокремлення в окремі зони басейнів Дністра та Південного Бугу.
У монографії «Ýнеолит Украинû», яка вийшла друком у 1974 р., Даниленко В. М. питанню походження трипільської культури присвятив спеціальні розділи. Для вирішення цієї проблеми він розділив ранньо-трипільські поселення на два хронологічних горизонти і два ареали – східний та західний. У західному ареалі такі найдавніші поселення, як Флорешти та Зенешті (Траян-Дялул-Вей), він називає «перехідними» від культури Боян. До «древнейшего Триполья» у східному ареалі В. М. Даниленко відніс Красноставку, Вишнопіль, Данилову Балку, Сабатинівку ІІ, Олександрівку, ставлячи їх на один хронологічний щабель із «західними» поселеннями Флорешти, Ізвоар І, Зенешті.
З таким датуванням східних поселень не можна погодитися. Сабатинівка ІІ, Данилова Балка та Олександрівка належать до класичної ранньотрипільської культури фази Прекукутень-Трипілля АІІІ, 24, Ви-шнопіль презентований двома фраг-ментованими посудинами, що не дозволяє його датувати точніше, ніж фазою Прекукутень ІІІ – Трипілля А, а Красноставка взагалі належить до етапу ВІ5 і може бути синхронізована з фазою Кукутень А46.
В. М. Даниленко вважав, що «…с наибольшей убедительностью о неолитических пережитках в характере местной культуры (Триполье А на Южном Буге) свидетельствует такая важная категория призводственного инвентаря, как изделия из кремня и камня. В целом комплекс производственнûх кремневûх орудий может бûть охарактеризован как поздне-микролитический». На думку Даниленка В. М., архаїчний вигляд (неолітичний) крем'яного інветарю типовий тільки для початку раннього етапу трипільської культури, тоді як на поселеннях типу Гренівки та Луки-Врублівецької цей архаїзм повністю зникає.
Суб'єктивізм таких поглядів очевидний, якщо пригадати, що С. М. Бібіков саме крем'яний інветар Луки-Врублевецької вважав архаїчним і поєднував його з палеолітичною традіцією, про що йшлося раніше. Що ж стосується знарядь, виготовлених із кістки, які походять з найдавніших трипільських поселень, то він знаходить широке коло аналогій також і в нео-енеолітичних культурах Балкано-Дунайського регіону, так само як і знаряддя з каменю та кременю.
