Т. С. Пассек вважала, що поселення у Флорештах належало носіям культури Боян-Джулешти, територія яких, таким чином, значно розширювалася на схід, можливо, аж до Південного Бугу. Принциповим було положення про те, що саме пам'ятки типу Флорешт є однією з ланок у формуванні ранньотрипільської культури, а культура лінійно-стрічкової кераміки існувала тут дещо раніше і не була спорідненою з Трипіллям, яке не пов'язане з нею своїм походженням. Т. С. Пассек дійшла висновку, що основним компонентом у процесі формування Трипілля були носії культури Боян-Джулешті, пов'язані з південним балканським імпульсом, але «в создании культуры раннетрипольских племен, несомненно, приняли участие местные поздне-неолитические земледельческие племена, известные по... материалам разведок В. Н. Даниленко и Хавлюка П. И. на Южном Буге, а на западе – по памятникам культуры Кереш». Т. С. Пассек також відзначала вплив на ранньотрипільські племена з боку населення Західних Карпат, культур Тордош, а також південіший вплив – Вінчі.
У 1957 році підсумки досліджень з проблеми генези Трипілля було підведено С. М. Бібіковим та Даниленком В. М. в узагальнюючій праці «Нариси стародавньої історії України»: «Можна припустити, що в створенні трипільської культури відіграли певну роль окремі племена, що проникли на територію Правобережжя України із східного Середземномор'я. Вони асимілювались тут з місцевим неолітичним населенням».
У 50–60-ті роки висунуту раніше тезу про генетичний зв'язок відкритої ним буго-дністровської культури та Трипілля В. М. Даниленко розвиває, розглядаючи єтнокультурний розвиток в нео-енеоліті України на широкому історичному фоні Середземномор'я, Балкан, Південно-Східної Європи. Відкрита й досліджена ним неолітична культура була довгоочікуванним «місцевим» компонентом на теренах розповсюдження Трипілля. В. М. Даниленко у 1969 р. у монографії, присвяченій неоліту України, яка мала підзаголовок «Главы древнейшей истории Юго-Восточной Европы», вперше в історіографії для вирішення проблеми походження трипільської культури проаналізував та зіставив конкретні матеріали кількох ранньо-трипільських (переважно з берегів Південного Бугу) та буго-дністров-ських пам'яток.
Нагадаємо, що до того часу питання генези Трипілля вирішувалося на загальному рівні, оскільки бракувало конкретних джерел. Зупинимося на основних положеннях гіпотези В. М. Даниленко щодо походження трипільської культури, або, у його формулюванні, на «сложении трипольской энокультурной области», яка, на його думку,» …возни-кает в зоне многовекового контакта, еще на заре неолитической эпохи, у племен евразийского охотничьескотоводческого массива с племенами балкано-дунайского охотничье-земледельческого массива».
Тобто, подібно до Г. Чайлда та інших фахівців, В. М. Даниленко вважав, що зміна археологічної (матеріальної) культури пов'язана з економічними факторами і не приводить до зміни населення. До речі, через тридцять років до ідеї «контактної зони» приблизно в цьому ж регіоні повернеться В. А. Дергачов, але він вважатиме, що культурні зрушення обумовлені як соціальними чинниками, так і міграціями.
