Трипільські поселення займають широку смугу молдавського та українського Лісостепу від річки Прут до середньої течії Південного Бугу. Ця територія складається з кількох фізико-географічних районів, які різняться за у рельєфом, ґрунтами, кліматичними показниками та рослинним покривом. Північна частина пов'язана із західним схилом Українського кристалічного щита -Волино-Подільською височиною, розчленованою долинами Дністра та його приток.
Південна межа поширення трипільських поселень в цілому збпаєть-ся з пограниччям Лісостепу та Степу. Це горбиста рівнина з пологими схилами невеликих річок та балок, більш-менш розчленована лише в прирічкових частинах Дністра та Південного Бугу. В наш час
Середнє Подністров'я знаходиться в зоні Лісостепу. Відповідно до геоботанічного районування України це район Пруто-Дністровської лісостепової області.
Середньорічна температура тут 7,9°С. Зима м'яка, з частими відлигами, середня температура січня коливається від 4,5 до 6°С. Найтепліший місяць липень, має середню температуру +18,2°С.
Рослинний покрив значно змінений господарською діяльністю людини. Невеликі лісові ділянки трапляються досить рідко і займають лише 10 % усієї площі. Вони збереглись подекуди на підвищеннях плато, на північних та західних схилах пагорбів, річкових долин, ярів. За своїм складом це широколистяні ліси, головним чином дубові, дубово-грабові або грабові, утворені дубом, грабом, буком, берестом, кленом, ясенем с підліском з ліщини, глоду, шипшини. У лісах зустрічаються окремі дерева дикої яблуні (Mains silvestris) та дикої груші (Pyriis communis). Степові ділянки збереглись лише по краях лісів, в карстових долинах, на невеликих ділянках вздовж приток Дністра. Заплави річок вкриті вологими луками.
У прийнятій палеогеографами схемі поділу історії розвитку Землі останній період отримав назву голоцену. Значне поліпшення кліматичних умов після неодноразових зледенінь під час плейстоцену привело до розпаду величезної одноманітної зони перигляціальної рослинності та до поступового формурован-ня сучасної зональності. Зникає мамонтовий фауністичний комплекс, виникають комплекси лісових та степових тварин. Нова структура
природних ландшафтів зумовила до зміни образу життя, характеру господарської діяльності людини. На території Європи з'являються перші землеробські племена.
Поширення племен трипільської культури припадає на кінець найбільш сприятливого відрізку голоцену на атлантичний, або так званий період кліматичного оптимуму і тривало на початку наступного, суббореального періоду. Для атлантичного періоду голоцену характерними є значні зміни рослинного покриву.
У Середній Європі відбуваються зміни у складі лісової рослинності. Замість бореальних соснових та березово-соснових лісів поширюються, залежносте від грунтів та інших локальних природних умов, мішані ліси з ділянками широколистяних порід дуба, липи, в'яза або широколисті ліси з вологолюбними елементами — ясенем Fraxinus exelsior та плющем Hedera helix.
Природні умови Російської рівнини того часу були встановлені дослідженнями палеогеографів3. За їх даними, клімат атлантичного періоду в інтервалі са 6000 4500 BP був менш континентальним, ніж сучасний. Зими були м'якшими, а середня річна температура вищою за сучасну на два градуси. У степовій зоні температура січня була на 10°С вищою від сучасної, липня на 20°С нижчою. Річна кількість опадів була також вищою від сучасної на 100 150 мм. В умовах відносно вологого та теплого клімату відбувалось розповсюдження широколистяних порід у складі лісової рослинності, а ліси поширювались північніше та далі на схід. Долини річок Дністра, Дніпра, Південного Бугу, Дону та Волги були вкриті лісами. Ліси піднімались також на вододіли. Широколисті ліси поширювались південніше їх сучасної межі, тобто заходили у степову зону. В степах трав'яний покрив був більш мезо-фітним, значну частину становили лучні елементи.
Природні умови Середнього Подністров'я часу поширення тут поселень раннього Трипілля встановлено за даними спорово-пилкового аналізу багатошарових стоянок Кормань VI, Молодово І, Кетроси та ряду трипільських поселень.
Відповідно до палінологічних даних тут була зона лісостепової рослинності. У рослинному покриві значне місце належало широколистяним лісам з дубом, липою, грабом, в'язом та підліском з ліщини. У цих лісах зустрічався бук. Можливо, це були невеликі букові ліси на північних схилах річок та ярів. Про їх поширення свідчить пилок бука у складі спорово-пилкових спектрів. Зараз східна межа поширення букових лісів проходить від верхньої частини річки Збруч і далі на південь за течією до Дністра, за Дністром від Хотина до Липкан у Молдові. Окремі невеликі масиви букових лісів зустрічаються також далі на схід у Хмельницькій та Вінницькій областях. Спорово-пилкові діаграми фіксують пилок бука у відкладах боліт ще далі на схід у Чернігівській області4.
На межиріччях поширювались лучні степи, трав'яний покрив яких складався із злаків та мезофітного різнотрав'я, утвореного рослинами з родини губоцвітих (Labiatae), в'юн-кових (Convolvulaceae), кошикоцвітих (Asteraceae), гвоздикових (Carijophijllaceae), бобових (Fabace-ае). Уздовж річок, струмків, на дні ярів та в інших вологих місцях росли заплавні ліси з дубом, вербою, вільхою, тополею та крушиною, калиною в підліску.
