Трипільська культура

Молодіжна революція 50-х рр. XX ст. на Заході заперечила тезу Ф. Моріака про спільні міжпоколіннєві відмінності попередніх епох. У наукових дискусіях багато місця посідають генераційні конфлікти, соціальна зміна, молодіжна субкультура. Дослід­ники і теоретики різних шкіл і напрямків досліджують молодь як соціальний феномен різними способами.

• Функціоналісти (Ейзенштадт, Тенбрук, Шельскг) розглядають
молодь як сполучник поміж сім'єю та суспільством. Вони припи­
сують групам однолітків реорієнтаційну та інтегруючу функцію.

Марксисти у своїх теоріях досліджують субкультури як іде­
ологію, що приховує антагонізми у капіталістичному суспільстві

тому на практиці категорично відкидають усі теоретичні кон­цепції, пов'язані з існуванням молодіжних субкультур.

•                    Прихильники теорії соціального конфлікту використовують молодіжні субкультури для пояснення міжпоколіннєвих конфліктів (Бугофер).

•                     Молодіжні теорії, зорієнтовані на процеси соціалізації у кон­тексті стратифікаційної специфіки, приймають відмінність суб­культур у співвідношенні до соціального походження молоді.

•                    Теоретики соціальної дії насамперед звертають увагу на по­ведінку особистості у співвідношенні з іншими особистостями і взаємодію з ними. Важливе значення вони приписують ціннісно-нормативній структурі суспільства, яка виступає як регулятив­ний комплекс, що координує і керує структурою. У контексті теорії дії субкультури появляються як своєрідна рамка інтеракції у співвідношенні до зацікавлення і потреб молоді.

За мірою відношення до модернізаційних і постмодернізацій-них процесів молодіжні субкультури можуть бути систематизо­вані за ознаками модернізаційності, закритості і соціальності, креативності таким чином:

--  авангардистські, конфронтаційні до усталеної культури постмодернізаційного характеру, елітні;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, толерантні у стосун­ках з офіційними установами;

-- модернізаційні і постмодернізаційні, соціально- і культурно ней­тральні;

-- модернізаційні, соціально закритого типу, неконфронтаційні;

-- консервативні закритого типу;

-- контркультурні, творчого типу;

-- контркультурні, асоціальні, деструктивного типу, в тому числі кримінальні.

Деякі вчені стверджують, що вчинками підлітків керує бажан­ня здобути визнання однолітків. Вони вважають, що важливою є тільки хитка непевність цього життєвого етапу, а все інше: за­чіски, одяг, мова, проводження вільного часу, музичні смаки - це просто дивацтва та данина моді, вульгарне мавпування, необхідне, щоб належати до групи. Інші дослідники наполягають на тому, що причина такого сильного та жвавого розмаїття у підлітковому віці - міжвікова та класова ворожнеча. Однак на­справді сум'яття на поверхні підліткового світу походить, на думку Марка Тітлея, від глибшого, систематичного процесу оновлення, який викидає на поверхню різні типи підлітків, кожен з яких має власні ідеї, цінності та ідеологію. Ці типи чітко вира­жені, їх легко вирізнити, для них властива узгоджена підтримка та енергійне управління.

Отож  однією з визначальних характеристик молодіж­ної субкультури є насиченість. Пояснювати всі підліткові субкультури як один і той самий акт протесту - це уза­гальнювати саме там, де слід зважати на особливості.

Теорія субкультури підпорядковує собі дослідження молоді з середини 70-х рр. XX ст., коли її вперше популяризували автори з вже згадуваного Центру сучасних культурологічних студій у Бірмінгемі. Фундаментом цього підходу, що виник на підставі низки описів окремих груп, є ідея боротьби проти гегемонії та спроби повоєнної молоді вирішити соціальні проблеми та супе­речності, викликані їхнім матеріальним становищем. Атрибути ж стилю кожної молодіжної субкультури утворюють частину коду, за допомогою якого її члени спілкуються із "добропоряд­ним світом". Розроблену бірмінгемською школою теорію моло­діжних субкультур найчастіше критикують за те, що вона:

-- зводить все до одного - група молоді, що складається з різних осіб, розглядається як єдність із особливими кодами поведінки та способами спілкування із зовнішнім світом; але молодь не є од­норідним об'єктом;

-- узгоджує все зі стандартами - субкультурний підхід до мо­лоді є водночас помітно нормативним. Проте норма не є чимось об'єктивним, а оцінкою, отож така концентрація уваги на молодіжних субкультурах - це частина процесу, в якому індивідів безперервно характеризують і оцінюють у порівнянні зі суспіль­ними стандартами;

-- має тенденцію до дихотомії, а саме, послуговується глобаль­ними опозиціями, як от: домінування - підкорення, протистояння - улягання, впорядкованість - експресивність, молодь - старші. Молодих людей не лише протиставляють дорослим, а й поляри­зують різні групи молоді через їхні стосунки з дорослими.

Радикальний варіант теорії молодіжних субкультур - це тео­рія контркультур. Одна з адептів контркультури, О. Яворниць-ка виділяє дві основні підгрупи представників бунту і втеч:

♦         соціально-звичаєвого бунту - хіпі, панки, поперси, бітники;

♦          ізоляції від суспільства - рокери, гітовці, кілери, скінхеди.

Поміркований варіант теорії конфлікту - це теорія альтерна­тиви Ф. Тенбрука, яка приписує молоді культурну автономію у межах домінуючої культури. Теорія ця означає перехід від кон­тркультури в альтернативу. В межах теорії Тенбрука альтерна­тива означає зменшення ролі молодіжних бунтів і різних форм маніфестації. Вона насамперед звертає увагу на самореалізацію людини як особистості та задоволення нею позаматеріальних по­треб конструктивними напрямками нової дійсності. Альтернати­ва фактично стосується переорієнтації та збагачування кожної окремої культури ідеями інших цивілізаційних осередків або при­забутих культур.

Прихильники альтернативи виступають проти верифікації сус­пільства, відкидають споживацькі стандарти. Вони протиставляють анонімності світу екзистенційні цінності та креативність, акценту­ють на єдності з природним світом. Найвідоміші гасла альтернати­ви стосуються  пацифізму,  медитативної зосередженості, містицизму. Феномен альтернативи полягає в її різноманітності і водночас комплексності. Теорія альтернативи виокремлює:

♦        альтерпативно-релігійну терапію - кришнаїтів, сатаністів, метале;

♦         екологічно-пацифістську альтернативу - альтернативних християн, анархістів, відмовників від військової служби;

ікреативну альтернативу - електронні гуру, геппенінговий рух, графітники.

Феномени молодіжних (часткових) культур набули значення, яко­му поняття молодіжної субкультури більше не відповідає. Під на­звою "Прощання із поняттям молодіжної субкультури" Баске і Ферхгоф наводять різні аргументи проти використання цього тер­міну: вираз "субкультура" передбачає стосунки підпорядкування між елітною, високою культурою та менш цінною і значною суб-культурою; ця оцінка вже не функціонує. Неможливою також ви­дається диференціація субкультур як обмежуючих часткових сег­ментів, які є похідними від домінантної культурної форми.

♦ Через стирання і переходи між колишніми субкультура-ми, через їхній взаємовплив та суттєво підвищену реле-вантність до гегемонної (не локалізованої) культури, кон­цепція молодіжної субкультури втрачає свій описовий та пояснювальний характер.