Наприкінці 50-х – на початку 60-х років Т. С. Пассек виступає з доповідями щодо результатів нових досліджень на території України та Молдови, а також узагальнюючого характеру на ряді міжнародних археологічних конференцій, в тому числі в Римі та Празі. У той час для датування археологічних старожитностей починають застосовувати Наскільки актуальна нині наукова спадщина Т. С. Пассек? Досі археологи, які досліджують трипільську культуру, користуються розробленою нею періодизацією поселень, однак у дещо модернізованому вигляді, опустивши деякі етапи і додавши нові (ВІ–ІІ). Т. Г. Мовша, учениця Т. С. Пассек пропонувала свого часу додати етап ВІІІ, однак він так і не прижився. Дещо змінилися уявлення про такі поняття, як «середнє» і «пізнє» Трипілля, відносно цієї періодизації в пізньому лишився фактично тільки етап СІІ.
Набули значних змін уявлення про абсолютне датування трипільської культури, адже було вдосконалено метод радіовуглецевого датування. Тепер її початок відносять до 5400 5300 рр. до н.е. Пам'ятки типу Флорешт, які Т. С. Пассек зарахувала до культури Боян, нині вважають найдавнішими трипільськими поселеннями. Усатівський варіант, приєднаний свого часу до трипільською культури, деякі дослідники нині знову пропонують вважати окремою археологічною культурою (Е. Ф. Патокова, В. Г. Петренко).
Навіть саме Трипілля вже понад 30 років пропонують розділити на низку окремих культур – східно-трипільську, томашівську, петренсь-ку, жванецьку та інші (О. В. Цвек, Т. Г. Мовша). Однак більшість археологів поки що не готові остаточно і беззастережно прийняти розпад «Трипільської імперії», контури якої закріпила своїми науковими працями у 30 40-ві рр. Т. С. Пассек. Зауважимо, що в археології Румунії трипільській культурі фактично відповідають одразу три культури. Але там вони йдуть у хронологічній послідовності (Прекукутень відповідник Трипілля А, Кукутень відповідає комплексам від Трипілля ВІ до СІ включно, та Городіштя Фолтешть відповідник Трипілля СІІ).
В. І. Маркевичем та К. В. Зінь-ковським була переглянута реконструкція трипільських жител, розроблена свого часу Є. Ю. Кричевським та Т. С. Пассек. Нині більшість археологів розглядає їх рештки у вигляді завалів обпаленої глини не як випалені під час будівництва вогнищами глиняні «платформи» – «багатошарові підлоги багатосімейних багатокамерних будинків», а як залишки обмазаних глиною дерев'яних міжповерхових перекриттів. Причому деякі споруди нині реконструюються як двоповерхові. Виявилося, що більшість будинків мали одне–два приміщення, а вважати рештками печі кожну ділянку ошлакованої глини, як це робили раніше, немає жодних підстав.
Проведена В. П. Дудкіним у 90-ті роки магнітна зйомка трипільських поселень у Подніпров'ї, в тому числі Коломийщини ІІ, показала, що їх планування насправді було набагато складнішим, ніж могли собі уявити археологи за результатами розкопок Коломийщини І. Є всі підстави вважати, що поселення Коломийщина ІІ мало в плані вигляд не кола, а вісімки, а знаменита Коломийщина І навряд чи розкопана повністю. Як показала аерофотозйомка, поселення Володимирівка налічувало принаймні в три–чотири рази більше жител, ніж 200 виявлених свого часу Трипільською експедицією. Нині Воло-димирівку зараховують до трипільських поселень-протоміст.
Сам образ трипільської культури як матріархальної, з примітивним мотичним землеробством, невеликими, побудованими по колу родовими поселеннями, який створила Т. С. Пассек, нині значно змінений. Зміни ці почалися не вчора й не сьогодні. С. М. Бібіковим було опрацьовано та видано друком у вигляді монографії матеріали досліджень Луки-Врублевецької з підзаголовком «К истории земледельческо-скотоводческих племен на Юго-Восточной Европе».
За насиченістю проблемами та напрямами подальших досліджень, об'ємом, якістю обробки матеріалу класична монографія С. М. Бібікова лишається безпрецедентною та неперевершеною у трипіллєзнавстві й досі. У 1953 році С. М. Бібіков виклав ідеї про трипільську культуру, які дещо випереджали свій час, тому зустріли опір у працях Т. С. Пассек та стимулювали наукову дискусію1. Вже через чотири роки після виходу «Периодизации» С. М. Бібіков поставив під сумнів висновки Т. С. Пассек щодо трипільського матріархату та мотичного землеробства, обстоюючи концепцію патріархальних відносин та наявності орного землеробства починаючи з ранніх етапів трипільської культури2. Тоді між цими видатними дослідниками Трипілля відбулася досить гостра наукова дискусія.
В. М. Даниленко, який під час війни ознайомився з матеріалами культури Прекукутень та Кукутень в Румуніїї, підняв (уперше у вітчизняній історіографії) проблему пам'яток ранньотрипільського часу, їх періодизації та генетичного зв'язку трипільської культури з неолітом Південної України. Як і О. Кандиба, від порівняв найдавніші трипільські поселення в Україні – Саврань, Вишнопіль – з Ізвоаром І та іншими прекукутенськими комплексами і дійшов висновку про їх спорідненість.
Слiд зазначити, що 50-тi роки стали часом чергової дискусiї про походження культури Трипiлля-Кукутень4. Вона пожвавилася пiсля того, як Володимир та Гортензія Думiтреску розкопали найдавнiше серед вiдомих поселення – Траян – Дялул – Вей у Молдовському При-карпаттi (Dumitrescu, 1958). Тодi ж до проблем походження культури Прекукутенi-Трипiлля А звернулася Т. С. Пассек, спираючись на матерiа-ли з поселення Флорешти у Молдовi, де, на її думку, було знайдено посуд з рисами культури Боян.
Т. С. Пассек вважала, що поселення у Флорештах належало носіям культури Боян-Джулешть, територія яких, таким чином, значно розширювалася на схід, можливо, аж до Південного Бугу. Принциповим було положення про те, що саме пам'ятки типу Флорешт є однією з ланок у формуванні ранньотрипільської культури, а культура лінійно-стрічкової кераміки існувала тут дещо раніше і не була спорідненою з Трипіллям, яке не пов'язане з нею своїм походженням. Т. С. Пассек дійшла висновку, що основним компонентом у процесі формування Трипілля були носії культури Боян-Джулешть, пов'язані з південним балканським імпульсом, але «в создании культуры раннетрипольских племен, несомненно, приняли участие местные поздненеолитические земледельческие племена, известніе по... материалам разведок В. Н. Даниленко и П. И. Хавлюка на Южном Буге, а на западе – по памятникам культурі Кереш». Т. С. Пассек також відзначала вплив на ранньотрипільські племена з боку населення Західних Карпат, культур Тордош, а південніший – Вінчі.
