Особливо слід відзначити надзвичайну рідкісність ливарних схем. Вироби, відлиті та оброблені куванням, пануючі у гумельницькому та варненському виробництві, у трипільському матеріалі представлені одиничними прикладами
(УІІ—УІІІ схеми). Так, з УІІ схемою пов'язана одна знахідка (рис. 5:1): сокира-молоток типу Відра з поселення біля Березівської ГЕС. З УІІІ схемою співвідносяться шість виробів: 3 трубчасті пронизки з Гребенюкового Яру; шпилька з петлеподібною голівкою з Березівської ГЕС та поперечно-пластинчастий браслет з Нових Русешт (рис. 5:4—8). Перелік предметів, вироблених відповідно до ливаварних схем може бути доповнений за рахунок двох тесел-доліт типу Кукутень (Аріушд, Кукутень-Четецуя).
У цьому переконують сліди ливарних швів та затікання, що помітні на їх бічних гранях навіть у публікаціях. Отож нами враховано 11 ливарних речей та оброблених куванням речей, з яких 5 належать до Трипілля А, 2 — до Трипілля ВІ, 4 — до Кукутень А. Не так давно видавалось очевидним, що ранньотрипільська металообробка мала виключно ковальський характер. Було б оманливим у зв'язку з цим розглядати згадані речі, виготовленні за УІІ та УІІІ схемами, як привізні із суміжних регіонів БКМП. Однак при уважному аналізі цих речей стає зрозуміла належність їх основної маси до продукції місцевого металовиробництва. У ряді безумовно місцевих виробів є такі типологічні оригінальні предмети, напівфабрикати яких виливались у формах 3 виду, наприклад шпилька з Олександрівки, тесла- долота типу Кукутень. Серед місцевих зразків можна розглядати й такі традиційно-трипільські прикраси, як трубчасті пронизки Гребенюкового Яру. Технологія відливання плоских заготівок у відкриті, горизонтальні форми 1 виду з наступним їх куванням та загинанням простежена у ряді прикрас з цього пам'ятника, різко відмінна від подібних, але кованих виробів, що були в обігу повсюди у західному ареалі БКМП3.
Знайомство майстрів ранньотри-пільського осередку з найпростішими навичками плавлення та лиття міді підтверджується знахідкою відкритої ливарної форми з каменю на поселенні Олександрівка. На жаль, докладного її опису автор розкопок А. Л. Єсипенко у своїй публікації не наводить. Очевидно, також пов'язані з ливарною справою знахідки тиглів з Хебешешті.
У колекції виробів, виконаних відповідно до ливарних схем, без сумніву, представлені також привізні вироби. До їх числа, мабуть, можна віднести всі сокири-молотки типу Відра, в тому числі й детально досліджений нами екземпляр з Березівської ГЕС . До них належить також поперечно-пластинчастий браслет з Нових Русешт. Усі ці знахідки вписуються у продукцію фракійсько-нижньодунайського регіону західного ареалу БКМП. Найближчі аналоги трипільсько-кукутенським сокирам типу Відра знайдені на поселеннях (Відра, Ценово та ін.) та в могильниках (Девня, Варна) культур Гумельниця і Варна6. їх виготовлення вимагало дуже високого рівня ливарних навичок. Усі вони, в тому числі й трипільський екземпляр з Березівської ГЕС, відлиті у складних двостулкових, горизонтальних, відкритих з боку черевця формах 4 виду зі вставленим стержнем. Об'єднують трипільську знахідку з гумельницько-варненськими зразками подібних знарядь також прийоми ковальської доробки їх литих напівфабрикатів: куванням витягувалось лезо, забивалася усадкова раковина на черевці, укріплювався метал по боках втулки та на кромці леза.
Прикметно, що всі ці операції, як правило, відбувались при 900—1000о С та були пов'язані з УІІ технологічною схемою. Для Трипілля А—ВІ ні такі температури, ні УІІ схема не характерні, проте вони типові для гумельницько-варненського виробництва. Навряд чи можна сумніватися й у варненьскому походженні поперечно-пластинчастого браслета з ранньо-трипільського шару Нових Русешт. Це особливо очевидно на прикладі його зіставлення з прикрасою з поховання № 297 некрополя Дуранкулак: вони практично однакові за формою, за технікою обробки металу і за його сплавам (мідь ІІ хімічної групи за Є. М. Черних).
Ряд цікавих спостережень вдається отримати під час аналізу типологічної розкладки трипільського інвентарю за ковальськими технологічними схемами. По-перше, одразу впадає у вічі схожість технології виробів, морфологічно своєрідних для Трипілля А—ВІ та спільних для всього ареалу БКМП. По-друге, одразу стає очевидним відмінність технології виробів трипільських, але вписаних в стереотип форм БКМП, з типологічно близькими знахідками Гумельниці і Варни. Наведемо ряд найбільш виразних прикладів останнього висновку. Так, вузькі тесла-долота Трипілля А-ВІ (Олександрівка, Кельменці) виготовлені за У технологічною схемою за даними металографічного аналізу, зовсім інша. З 26 випадків зварювання, зафіксованих мікроструктурно, 14 пов'язано з температурою 300—500° С, 12 — з температурою 600—800° С. Інакше кажучи, при проведенні зварювання практично рівною популярністю користувалися вказані температурні традиції (53 % та 47 % спостережень).
Розкладка різних категорій виробів за температурними варіантами зварювання має малоінформативний характер. Більш виразна картина залежності між морфологією виробів та температурними режимами їх кування (рис. 4). Всі крупні вироби дослідженої колекції зв'язані з гарячою обробкою металу при 600—800о С. Вона включає, крім того, також обробку більшості мілких знарядь та прикрас. Набір виробів, які оброблені неповним гарячому куванням (300—500о С.), значно обмеженіший. Він пов'язаний лише з п'ятьма категоріями предметів. Всього три категорії представляють доволі нечасте в Трипіллі холодне кування з проміжним відпалом.
