Особливої уваги заслуговує проблема регіональної єдності виробничих технологій Трипілля А-ВІ. При уважному вивченні знахідок стає очевидним, що технології їх обробки притаманні деякі загальні закономірності, які проявляються не тільки переважно в ковальському характері їх формування, а ще й в способах виконання багатьох конкретних операцій.
Єдність творчих традицій майстрів, що діяли в рамках ранньо-трипільського осередку, вже показано нами на прикладі аналізу технологічних схем, видів лиття та видів ковальської обробки металу. Однак впевнитись у наявності таких традицій допомагають також додаткові дані, наприклад, вражаюча однозначність техніки виконання одних й тих самих ковальських прийомів при формовці виробів різних типів з подібним зі складом сировини. Здавалося б, факт схожості властивостей похідної міді вже достатньо визначає близькість умов її переробки та виключає тим самим можливість яких би там не було подальших побудов на цій основі. Однак існує цілий ряд ковальських операцій, які можна втілити в різних варіантах навіть при обробці однорідного металу. Кожен з таких варіантів можливий в рівній мірі, оскільки жоден з них не вирізняється особливими перевагами. Постійне застосування ковалями однієї з багатьох доступних їм різновидів прийому, можна пояснити природно сформованими виробничими традиціями.
Вірогідно, одним з таких прийомів була техніка прошивки отворів в трипільських виробах. Реальність втілення в давнину кожного з перерахованих прийомів прошивки підтверджується, як нашими дослідами по їх лабораторному відтворенню, так і археологічними та етнографічними прикладами використання. Опишемо спочатку доступні древньому ковалю різновиди цієї техніки.
Одностороння прошивка отворів на плоскому ковадлі за допомогою кістяного або мідного порожньо-тілого пробійника з циліндричним кінцем. Пробійник вганяють в метал сильними ударами; в кінці операції виходить «видра» у вигляді плоского кружка; отвір має рівні краї без жодного сліду їх відтяжки в бік.
Одностороння прошивка отворів на ковадлі з отвором у поверхні або на плоскому ковадлі з підкладним кільцем за допомогою суцільного конусоподібного пробійника з міді. Пробійник встановлюють на заготовку в тому місці, де під неї підкладено кільце; удари що наносяться по пробійнику, втягують метал в
отвір кільця та проривають його, утворюючи отвір; «видра» має вигляд випуклої з рівними краями шайби; по краях отвору можна побачити відтяжку метала в бік.
Двостороння прошивка відбувається таким же способом, тільки різниться тим, що спочатку заготовку прошивають з одного боку, а потім з другого у вже розміченому місці.
З усіх трьох в рівному ступені підходящих варіантів прошивки на трипільських виробах (фігурках-амулетах, бляхах з тисненим орнаментом, підвісках, нашивних бляшках, сокирі-молоті типу Плочник) неодмінно можна виявити сліди застосування тільки другого варіанту. Така ж чітка одноманітність простежується в техніці трипільського тиснення. За нашим спостереженням, тиснені орнаменти в усіх випадках виконані шляхом витягування металу в спеціальні заглиблення в ковадлі конусоподібними пуансонами. Цікаво, що ці заглиблення завжди були циліндричними і ніколи не збігалися з формою потрібної випуклості. Останнє часто призводило до проривання металу на її верхівці (овальна бляха та уламки круглої бляхи Карбунського скарбу.
По всій сукупності даних, що ми маємо, ми можемо стверджувати, що цей спосіб був далеко не єдиним навіть при використанні примітивних засобів. Відомі ще два достатньо елементарних способи тиснення. Один з них близький трипільському. Різниця полягає лише у формі заглиблення в поверхні ковадла: в даному випадку вона повторює форму майбутньої випуклості, тільки має дещо більші ніж вона розміри. Такий варіант тиснення широко використовувався індійцями Південної Америки. Його зафіксовано також по археометричним даним бронзового віку Центральної Європи, зведення яких разом з відповідними бронзовими інструментами приводиться в спеціальній статті К. Елюер.
При іншому способі на відміну від написаних вимагається закладання між листовою заготовкою ті ковадлом товстої шкіри або м'якого дерева. Тиснення відбувається за допомогою натиснення на заготовку тупим пуансоном з рогу або кістки. Яскравим прикладом його використання в енеоліті є золоті округлі та фігурні бляшки Варненського некрополя Болгарії, прикрашені по контуру випуклим «перловим» орнаментом. Таку ж тенденцію к використанню одного сталого варіанту ковальської операції при наявності багатьох її різновидів ми спостерігаємо в техніці виколочування, рубки та гнуття металу.
