Одноманітність ковальських прийомів та їх варіантів, простежених на типологічно сталих серіях прикрас та знарядь якомога більш повно відповідає моделі кланово- виробничої організації майстрів металообробки. Тільки виробники, які знаходяться в умовах постійного спілкування, могли відпрацювати сталі виробничі канони в проведенні кування, зварювання та інших згаданих вище формувальних операцій. Очевидно, переважно ковальські традиції їх металообробки були пов'язані з відсутністю постійного місця існування та рухомим стилем життя, непевним розповсюдженням продукції в рамках широкої території. Така рухомість ремісницького об'єднання (клану) дає змогу пояснити, як дуже рідкісне використання лиття, так і коливання температурних режимів проведення кування та зварювання. (варіантність технологічних схем)
В яких формах виступав розподіл праці в межах виробничого колективу? Вірогідно, розмежованість спеціальностей в ньому залежала від характеру продукції що випускається, а визначалася набором засвоєних ковальських процедур. Чи не дають зроблені нами спостереження підстави виокремити в межах кланової ремісницької структури Трипілля А-ВІ ковалів — формувальників широкого профілю, а також спеціалістів по виготовленню тонкої ковальської роботи (зварювання, тиснення, виколоченя, прошивання отворів та ін.)?
Сьогодні ми впевнено можемо стверджувати наявність в ранньотри-пільському осередку металообробки не тільки кланового, а також індивідуально-сімейного ремесла, локалізованого на території поселень. В загальній масі технологічно вивчених колекцій продукція поселенських майстерень не відзначається якими би то особливими технологічними ознаками. Тим не менше, факт їх існування підкріплюється на основі реальних археологічних даних. Так, залишки металообробки у вигляді напівфабрикатів простежені при розкопках ранньо-трипільського поселення Лука-Врублевецька. Поряд з серією готових мідних виробів тут знайдено дві заготовки риболовних гачків, одна заготовка шильця, уламок невеликого злитку.
В румунському поселенні Ізвоар (шар І2, Прекукутень ІІІ) знайдена мідна смуга, зрізана з краю якоїсь пластинчастої заготівки. Ми вже відмічали інші пам'ятки цього часу, в яких також відомі мідні смугові заготівки (Карбунський скарб, Нові Ру-сешти, Поливанів Яр ІІІ, Друци І). Очевидно, смуги призначалася для формовки намист, пронизок, шил, шпильок, можливо пробійників.
Окремі знахідки ковальських та ливарних інструментів встановлюють також наявність общинних майстерень в Нових Русештах раннього шару, в Олександрівці, Хебешешті. В компетенції поселенських майстрів знаходились, очевидно, роботи не тільки по виготовленню мідних знарядь та прикрас, але й по їх вторинному лагодженню. Серед загальної маси мідного інвентарю Трипілля А-ВІ помітні сліди лагодження знайдені на п'ятьох предметах Карбунсько скарбу: двох пластинчастих підвісках, одній нашивній бляшці, двох фігурках-амулетах. В усіх випадках вона зводилась до ковальського наварювання тонких листків міді на зношені, стерті ділянки їх пластинчастого корпусу. Технічні умови виконання вторинного наварювання детально повторюють умови зварювання початкового, супроводжуючого як формування самих виробів, так і формування їх напівфабрикатів.
Усі ці факти знову підводять нас до висновку про вражаючу єдність технічних прийомів виробництва ранньотрипільського осередку, про технічну нерозчленованість його продукції. Чи не вказує це на те, що два структурних рівні його металообробки (кланово-виробничий та індивідуально-сімейний) перебували в тісному взаємозумовленому зв'язку, що передбачає не лише спілкування майстрів, а також періодичне їх переміщення з однієї організаційної форми в іншу? В умовах сезонної делокалізації кланів їх члени могли селитися окремо один від одного в різних общинах, де, відіграючи роль сільських ремісників, вони задовольняли попит на свою продукцію на місці. Цікаві та досить численні приклади схожих явищ додає нам етнографія.
Підіб'ємо загальні підсумки зробленим спостереженням. Загальна частина мідного інвентарю Трипілля А-ВІ відформована з привізної сировини фракійських та трансільванських рудних джерел в межах єдиного за традиціями місцевого осередку металообробки. Цей осередок названий нами ранньотри-пільським, характеризується стійким набором технологічних показників виробництва, що різко відрізняються від Гумельниці та Варни.
1. Трипільськими майстрами було засвоєно шість технологічних схем виготовлення виробів (І—ІІІ, VI, VIII). Превалювало використання ковальських схем (І—ІІІ, V—VI), пов'язаних із формуванням металу шляхом кування та зварювання при температурах 300—500оС та 600—800оС (89 % продукції). Незначне місце у розвитку місцевого виробництва займала VIII схема (поодинокі вироби). Серед ковальських схем домінували I та II (30,1 % та 23,3 % знахідок). Далі йшли V та VI схеми, близькі за значенням (19,2 % та 16,4 % знахідок).
2. У практиці місцевої металообробки зафіксовані практично всі відомі нині види ковальських прийомів. Серед порівняно рідкісних, що відзначають специфіку осередку, слід назвати кування з прокладкою, виколачування, тиснення. Всі операції ковальського формування відбу
вались у правильно підібраних температурних режимах, що засвідчувало вміння майстрів вирізняти мідь іншого складу. Ковальський брак трапляється дуже рідко.
3. Сфера використання наклепу для зміцнення у ранньотри-пільському виробництві досить обмежена. Наклеп простежено лише на поодиноких знаряддях, набір яких значно звужений порівнянно з гумельницькими та варненськими виробами.
4. Своєрідність місцевої металообробки підкреслює популярність зварювання, що охоплює понад третину знахідок. Його широке використання зумовлене необхідністю пакетування вихідної сировини, яка найчастіше виступала у вигляді смугової міді. Зварювання проводилось однаковою мірою при температурах 300—500С та 600—
800С.
5. Температурні інтервали формуючого кування також не виходили за межу 300—800С. Перевага віддавалась гарячій ковальській обробці міді при 600—800оС (2/3 знахідок). Порівняно невеликою була роль неповного гарячого кування при нагріванні металу до 300—500С (1/3 знахідок). Холодне кування з проміжним нагріванням застосовувалось дуже рідко.
6. Приклади використання лиття у практиці майстрів трипільського осередку поодинокі та маловиразні. Зафіксовано два різновиди ливарних форм: перший вид (одностулкові, горизонтальні, відкриті) та другий (двохстулкові, вертикальні, закриті). Освоєння лиття не змінило ковальського напряму місцевої металообробки.
7. У ранньотрипільському осередку існували два види організації ремесла: кланово-виробничий та індивідуально-сімейний. Технологія та морфологія продукції як кланових, так і індивідуально-сімейних майстерень відзначалась одноманітністю. Це дозволяє розглядати їх тісно пов'язані структури, зумовлені сезонною делокалізацією кланів. В умовах делокалізації члени виробничих об'єднань (кланів) селилися в різних общинах, де виконували функції сельських ремісників.
8. Рівень спеціалізації кланових майстрів був, очевидно, дуже високим. Розмежування спеціальностей залежало не від характеру продукції, що випускалась, а визначалось набором засвоєних ковальських операцій. Можна припустити, що в їх межах діяли ковалі широкого профілю, а також спеціалісти з виконання тонких ковальських робіт (зварювання, тиснення, вибивання, гнуття та ін.).
