Крім розглянутих, випадки використання сокир- молотів типу Аріушд відомі у Західній Румунії та Західній Болгарії. Болгарські знахідки були пов'язані з продукцією врачанського осередку металообробки, діяльність якого розгорталася у межах фракійсько-нижньодунайсь-кого регіону (ІІ фаза БКМП).
У зв'язку з цим природно поставити питання про те, чи існують розбіжності у технології виготовлення та хімізмі металу знарядь, які випускалися у межах врачанського і середньотрипільсько-кукутенського осередків металообробки. Відповідь була отримана у процесі технологічного вивчення двох знарядь: з Великого Залісся (зберігається в археологічному відділі Кам'янець-Подільського музею- заповідника) та з Гонорівки (зберігається у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї, було отримане для аналізу завдяки В. Г. Збеновичу).
Обидві сокири-тесла виготовлені за VII технологічною схемою. Вихідний напівфабрикат виробів в обох випадках отриманий у двостулкових, нахилених, частково відкритих з боку черевця ливарних формах, найімовірніше, глиняних. Перед заповненням металом форми нагрівалися до високих температур. Це сприяло підвищенню рідкоплинності розплаву, забезпечувало швидке заповнення усієї порожнини ливарної матриці.
Дороблення куванням литих напівфабрикатів здійснювалося при температурі 900-1000°С. У процесі кування подовжувалися леза знарядь, ледь згинався їх корпус, хоча загальний контур був оформлений під час лиття. Кромка леза і теслоподібних сокир, і для рубання була додатково зміцнена за допомогою холодного кування. У результаті твердість їх металу сягала 100— 115 кг/м2.
Дивовижна одноманітність операцій, з яких складалося формування сокир- тесел, виявила себе також у характері додаткової обробки їх корпусу навколо провушин, які з боку черевця окантовані ледь помітною бровкою. Користуючись пуансоном з овальним бойком, майстер ущільнював метал навколо бровки, наклепав його до 98-100 кг/м2.
Ця операція добре фіксується при візуальному огляді виробів та їх металографічному дослідження. Цікаво відзначити, що сильні удари, які наносилися навколо провушини, не привели до змін первинного сітчастого розташування евтектики Cu—Cu2O, отриманого під час лиття. Побіля краю не знайдено слідів її витягнутості. Структурним відображенням відміченої деформуючої дії стало лише подрібнення тут крупно-зернистої поліендричної структури, поява на її фоні багато численних смуг ковзання.
ІІ групи. Остання група превалює у румунських та угорських енеолітичних колекціях. Можна припустити трансільванські джерела її походження. Особливе місце поміж середньо-трипільських сокир займає знахідка, виявлена неподалік від трипільського поселення Татариски поблизу Кам'янця-Подільського, її форма унікальна і не має аналогій у Балкано-Карпатському регіоні. Сокира з ур. Татариски має характерні підтрикутні виступи на боковинах втулки та з боку черевця.
Грані, які до них примикають, розширені та ребристі. Знаряддя збереглося не повністю: робочий край його теслоподібного закінчення відсутній. Біля краю робочої частини концентруються ливарні дефекти. Очевидно, що лезо тесла не було зламане під час роботи, його відсутність — результат браку під час лиття, який пов'язаний з недоливом металу під час заповненні форм 6 виду. Причина недоливу, ймовірно, пов'язана з недостатнім розігрівом форми перед литтям. Наступні прийоми ковальської доробки литого напівфабриката збігаються з вже описаними знаряддями типу Аріушд. Відмінність полягає лише в тому, що кування не було завершене і брак залишився невип-равленим. Факт його наявності свідчить про місцеве виробництво соки-ри-тесла, мідь, з якого він виготовлений, знову представлена металом ІІ хімічної групи.
Завершуючи аналіз знарядь типу Аріушд, ще раз звернемось до сокири-клевця з Верем'я. Вона належить до етапу В І-В ІІ Трипілля, оскільки матеріал з Верем'я аналогічний матеріалу румунського поселення Корлетень часу Кукутень А-В2. Аргументом, який підтверджує таке датування, О. Вульпе вважає дивовижну подібність її форми до сокир типу Аріушд. Розбіжність, на його думку, лише в тому, що на місці тесла розміщений дзьобоподібний клевець.
Дослідник вважає можливим припустити місцеве, кукутенсько-трипільське виготовлення знаряддя з Верем'я. Однак масові аналогії йому знаходяться поза межами БКМП, на території Кавказу. Тут знайдено близько 20 таких виробів, більша частина їх зосереджена у Закавказзі. Особливо виразні клевці, до деталей подібні до трипільських екземплярів, входили до складу Приєреванського скарбу, який Р. М. Мунчаєв пов'язує з Куро-аракською культурою. Кавказьке походження сокири-клевця з Верем'я підтверджується і складом металу, з якого її виготовлено: у ньому присутні у підвищеній кількості миш'як та нікель5. Аналогічний склад виробів Приєреванського скарбу встановлює не тільки типологічну, але й хіміко-металургічну однорідність порівнюваних знахідок.
Серед інновацій середньотри-пільського часу знаходяться сокири-тесла типу Ясладань. Головна відмінність їх форми від знарядь типу Аріушд зводиться до появи навколо провушини виступної втулки, особливо вираженої з боку черевця. Для визначення хронологічної позиції цих сокир-тесел в межах культури Кукутень-Трипілля велике значення мають знахідки зі скарбу в Городниці ІІ та з поселення Брад (Румунія).
Знаряддя з Городниці датується етапом Трипілля ВІІ. Сокира з поселення Брад знаходилася в житлі часу Кукутень А-В. Якщо додати до цих знахідок ще знаряддя, знайдені на поселеннях або поруч з ними, то можна погодитися з міркуваннями А. Вульпе, що сокири-тесла типу Ясла-дань маркуються періодом, який відповідає Кукутень А-В та В. Популярність таких знарядь в ареалі культури Кукутень-Трипілля підтверджується і значною серією випадкових знахідок в Україні.
Область поширення сокир-тесел типу Ясладань величезна. Ми вже звертали увагу на те, що вони відомі в усіх країнах Південно-Східної Європи, окремі екземпляри знаходять у Центральній Європі. А. Вульпе виділив серед них 5 варіантів за формою та розмірами тесло-подібного леза щодо тієї частини сокири, яка пов'язана з отвором для руків'я.
