Він же звернув увагу на те, що серед кукутенсько- трипільських сокир представлений майже виключно один з варіантів (Брад), який вирізняється масивним теслом, переважає за шириною центральну частину знаряддя в ділянці втулки. Виняток становлять два вироби з території Румунії з Бистриці (варіант Петрешть) та з Одорхеул Секуесл (варіант Оршова) , а також кілька виробів, знайдених випадково на території Західної України (Возилів, Северинівці — варіант Оршова).
Переважна концентрація румунських знахідок варіанта Брад на південному сході Трансільванії та в Молдові підтвердило його міркування про те, що цей тип пов'язаний з металургійною діяльністю кукутен-ських майстерень. Імовірно, майстерні ці тісно взаємодіяли з виробничими центрами культури Бодро-гкерестур, розташованими на сході Угорщини (басейн Тиси) та північному заході Румунії. У кожному разі, саме тут локалізується ще одне велике скупчення знарядь варіанта Браду12. Вони зафіксовані в багатьох похованнях культури Бодрогкерес-тур, а також у скарбі. Неможливо не звернути увагу на те, що в ареалі цієї культури зустрічаються й приклади інших варіантів Оршова та Петрешть, також відомі за поодинокими знахідками Трипілля-Кукутень. Поки що відсутні остаточні дані, що судити про можливість хронологічних розбіжностей між варіантами, які виділив А. Вульпе. Однак вже зараз очевидно, що варіант Брад знаходився у вжитку протягом усього періоду середнього Трипілля.
Подібність знарядь, виконаних майстрами двох культур, виявляється також на рівні аналізу їх металу: майже усі сокири- тесла типу Ясладань Угорщини, Румунії, Західної України виготовлені з міді ІІ хімічної групи, яка пов'язана з копальнями Карпатського басейну.
Мабуть, можна пов'язати це припущення з тим, що просування із заходу на схід з тисько-трансільванського регіону мідної сировини привело до поширення на трипільських землях перших сокир-тесел типу Ясладань. Можливо, саме спроби копіювати імпортні вироби культури Бодрогкерестур викликали до життя їх місцеве виробництво. Звісно, подібна гіпотеза вимагає проведення масових металографічних досліджень знарядь обох культур. На жаль, поки що ми маємо дані лише поодиноких мікроструктурних аналізів сокир типу Ясладань.
З території Угорщини вивчено дві випадкові знахідки. Автори аналізів обмежуються вельми короткою характеристикою отриманих результатів, стверджуючи, що «сокири виконані за допомогою лиття без ковальської обробки». Цей висновок суперечить мікроструктурі, яку видно на фото і яка складається з дуже великих поліедричних кристалів, типових для деформації міді при 900—1000°С2. Неповноцінність описаної мікроструктури, недоліки фотографічної фіксації не дозволяють використовувати працю угорських авторів як повноцінне технологічне джерело для порівняльних оцінок. З трипільсько-кукутенських знахідок поки що досліджена тільки сокира з с. Рингач Чернівецької обл.. У 1958 р. мешканець села знайшов скарб з 8 сокир-тесел, розміщених у трипільській посудині з відмуленої глини.
Посудина була розбита на місці знахідки, тому встановити її датування не вдалося. Збереглася тільки одна сокира (Чернівецький обласний краєзнавчий музей), передана для технологічного вивчення (інші сокири були переплавлені мешканцями села Рингач). Форма сокири не залишає сумніву стосовно її належності до варіанту Брад. Виявлена у шліфах структура до дрібниць подібна до структури сокир- тесел типу Аріушд. Вона свідчить про те, що напівфабрикат міді, відлитий у формі 6 виду, був підданий формуючому куванню при температурі 900— 1000°С (VII схема; рис. 16: 1, 3). Після гарячої обробки обидва леза були зміцнені за допомогою холодної деформації - клепання: їхня твердість за рахунок цієї операції досягла 106-115 кг/м2.
Своєрідний прийом був використаний для зміцнення провушини: вздовж краю виступної з неї втулки тонким зубилом була прорубана канавка, яка утворила навкруги кільцеве заглиблення. Із зовнішнього боку заглиблення метал був осаджений ковальським молотком з мініатюрним овальним бойком, вм'ятини від якого добре помітні на бічних гранях знаряддя. Такий своєрідний спосіб зміцнення втулки та прилеглої до неї частини черевця сокири змушує нагадати про ті провушні сокири БКМП, уздовж отворів яких нанесені глибокі штамповані заглиблення різної форми.
За спостереженнями Ф. Шуберта, вони, як правило, присутні на знаряддях, знайдених на північ від Дунаю. Більшість дослідників вважає, що штамповані значки на енеолітичних сокирах-теслах є мітками майстерень, але, крім того, мають також орнаментальне значення. Якщо прийняти точку зору про те, що клейма- штампи є товарними знаками майстерень, то можна зробити спробу оцінити масштаб їхньої діяльності.
Так, П. Патай вважає, що 32% виявлених ним у музеях Угорщини сокир-молотів та сокир-тесел мали однакову схему розташування клейм (по одному круглому заглибленню з протилежного боку провушини на черев-ці)6. Це означає, що майстерня, яка використовувала маркування, випустила не менше 150 знарядь, які, за теорією імовірності, становлять лише незначну частину обсягу її продукції. Таке масштабне виробництво, очевидно, могло розвиватися тільки в межах кланової організації майстрів. Ми вважаємо, що штамповані «клейма» були не тільки знаками майстрів; вони мали важливе технологічне навантаження. Набивка штампом неминуче приводила до ефекту, який повинен був ущільнити та зміцнити метал навкруги отвору для руків'я. Саме ця частина корпусу сокири найбільше піддавалась зламу в процесі використання.
