Знаряддя трипільсько-кукутен-ського ареалу (СТ-1, СТ-2, СТ-3), як правило, не мають значків-штампів. Виняток становлять тільки дві сокири- тесла з Флорешт: на їхніх черевцях навкруги провушини є маркування з десяти маленьких вдавлених кружків. Провушні знаряддя культури Бодрогкерестур, навпаки, часто мічені клеймами. Питання про маркування ділянки провушини штампами систематично досліджене Ф. Шубертом, А. Вульпе, П. Патаєм та ін. Вони переконливо довели, що хрестоподібні сокири-тесла типу Ясладань та інші комбіновані знаряддя енеоліту з одним або двома круглими значками на корпусі походять з майстерень, пов'язаних з північною частиною долини Тиси, а знаряддя з більш ніж з двома значками характерні для північної Угорщини, західної Словаччини, Моравії. На південь від території, на якій зустрічається таке маркування, в районі придунайської частини Югославії — Болгарії поширене штампування з відбитком напівкруглої форми; а у центрі Трансільванії — маркування з відбитками у вигляді кільця з крапкою посере-дині1. П. Патай вважає, що в Угорщині, де клейма присутні на 50% знарядь типу Ясладань, серед них представлені й вироби культури Бодрогкерестур.
Крім розглянутих аналізів сокир-тесел Угорщини та трипільського екземпляра з Рингача відомі результати металографічного вивчення ще чотирьох знарядь типу Ясладань з різних регіонів БКМП. На жаль, усі вони не мають чіткої археологічної атрибуції, не пов'язані з конкретним пунктом знахідки. При сумарному розгляданні сокир Болгарії та Трипілля можна зробити висновок про те, що всі вони підлягали формуванню під час високотемпературного кування. Провушини в усіх випадках отримані в процесі лиття, але вирівняні потім шляхом додаткового катання в них спеціальної оправки. Це було необхідно, тому що кування приводило до завалу металу у її внутрішню порожнину. Значне видовження евтектики CU-CuO2 уздовж провушин було викликане не тільки деформуючим рухом оправки, але й додатковим зсіданням бічних граней знаряддя. Однак ковальські й температурні умови кування провушин і особливо країв лез знарядь були різними. Своєрідність підходу майстрів до їх формування дозволяє виділити серед усіх досліджених на сьогодні сокир-тесел три групи знахідок.
Вісім болгарських знарядь мають сліди не тільки вирівнювання та розтягування лез та провушин, але також явні ознаки їх зміцнення за допомогою клепання. Зміцнення втулок, які вдягалися на оправку, досягалося багаторазовими циклами осадки їх боків у процесі гарячого, а потім холодного кування.
Сокири з Белграда, Словаччини та Лінца також піддані значній ковальській обробці, особливо ретельно в ділянці посадженої на оправку втулки та в ділянці леза. Але ці операції не мали зміцнювального характеру, тому що завершувалися відпалом виробів. Вони були спрямовані лише на виправлення ливарних та ковальських вад з метою надання знаряддям необхідних контурів.
Сокира з Рингача також зміцнювалася в районі леза та біля провушини. Однак зміцнення останньої відрізнялося від такої операції щодо знарядь врачанського виробництва (перша категорія). Удари спочатку зубилом, а потім ковальським молотом наносилися не з боків втулки, а на поверхні черевця, уздовж втулки. Прорубана тут канавка істотно зміцнювала її край. Подібний спосіб зміцнення виявився характерним і для трипільських знарядь типу Аріушд (Гонорівка, Залісся).
Цілком очевидно, що позначені групи є продукцією різних за своїми традиціями майстерень. Для нас особливо важлива специфіка технології трипільських знахідок. Вона доповнює дані картографування і підтверджує міркування А. Вульпе щодо їх місцевого виробництва. До продукції середньотрипіль-ського осередку металообробки напевне можна віднести сокири-тесла типу Тиргу-Окна, відомі за знахідками на сході Трансільванії, в Молдові та Західній Україні2. Вони належать до часу Кукутень В, що підтверджується деякими знахідками на поселеннях Тиргу-Окна-Подей, Кукутень-Четецуя та ін. Особливо цікавий скарб, знайдений в шарі Кукутень В2 поселення Тиргу-Окна-Подей, що дав назву типу знарядь, який ми розглядаємо. Скарб складався з трьох сокир-тесел, дві з яких збереглися повністю, а одна — частково. Спектральне дослідження їх металу, виконане у Штутгартській лабораторії, показало, що сокири виготовлені з миш'яковистої міді VI хімічної групи (0,8; 1,05; 1,0 %As). Родовища міді, збагаченої миш'яком, досі розробляються у північно-західній Трансільванії, в області Бая Маре5. У давнину вони межували з ареалом культури Бодрогкерестур. Технологічному вивченню знаряддя не піддавались.
Серед невідомих раніше кукутенсько-трипільських знахідок особливе місце займають кинджали, представлені трьома різними типами. Перший тип, який увійшов у літературу під назвою Бодрогкерестур, відрізняється подовженим листоподібним клинком з лінзоподібним перерізом. Найбільш ранні знахідки цього типу належать до горизонту Кукутень А-В (Аріушд, Мерешть); найпізніші — до періоду Кукутень В — Трипілля В ІІ (Мастакан, скарб Городниця ІІ)7. Спектральний аналіз трьох кинд-жалів8 показав, що один з них (Мас-такан) зроблений з чистої міді ІІ хімічної групи; два кинджали (Городниця ІІ, Аріушд) виготовлені з міді IV групи, збагаченої миш'яком (1,47%; 1,35% As).
Листоподібні клинки кинджалів дещо скороченої форми (тип Софіївка, за І. Вайсовим) доживають до пізньотрипільского часу. Свідченням їх довгого існування є знахідки пам'яток Софіївської гори у Подніпров'ї. Не виключена можливість їх тривалого місцевого виробництва, спочатку стимульованого впливами імпортних бодрогкерестурських виробів Карпатського басейну. Велике скупчення листоподібних клинків зафіксоване в багатьох могильниках культури Бодрогкерестур: Тисапол-гар-Башатанья, Феньєслитке, Буда-пешт-Ракошчаб, Бодрогкерестур та ін.
