Другий тип трипільсько-кукутенських знахідок (тип Ойцув, за І. Вайсовим) представлений, імовірно, імпортним кинджалом з шару ІІ поселення Фрумушика часу Куку-тень А-В2. Його трикутний клинок змикається з вузькою трикутною п'яткою, на якій розміщені два отвори для заклепок. Переріз клинка лінзоподібний, він виготовлений з міді ІІ групи. Аналогічний кинджал відомий з печери Ойцув у Польщі. Незрозуміла стратиграфія шарів печери, які містять кераміку культур Лендель, Бодрогкерестур та Баден, не дозволяють встановити його культурну належність.
Третій тип кинджалів (тип Тиргу-Окна, за І. Вайсовим) пов'язаний із знахідками з Хебешешть та Тиргу- Окна (3 екземпляри: 2 цілих, один поламаний). Усі вони датуються горизонтом Кукутень В. Кинджали мають довгий трикутний клинок, розширені плічка якого повільно переростають у трапецієподібну п'ятку з трьома круглими отворами для закріплення штифтів руків'я: два розташовані біля п'ятки, одне — у верхній його частині. Спектрально досліджений один кинджал з Тиргу-Окна. Він зроблений з міді VI хімічної групи, у якій присутній 2,7% As. І. Вайсов вважає, що тип Тиргу-Окна — місцевого походження.
Його зв'язок з місцевим металургійним виробництвом підтверджується відсутністю синхронних аналогів у матеріалах Балкан та Центральної Європи. Пізніші знахідки, типологічно близькі, відомі у культурі Мондзєє; усі вони відповідають часу Усатова. З пізнім Трипіллям, імовірно, пов'язаний також кинджал з Кукутень із масивним трикутним клинком, зміцненим двобічною нервюрою, трапецієподібною п'яткою з чотирма отворами9. Типологічно від відповідає великім усатовським кинджалам.
До останньої категорії середньо-трипільських знахідок належать прикраси. Серед нових їх форм можна назвати три вироби: пластинчасту мідну діадему з Городниці ІІ11, мідну окуляроподібну підвіску з поселення Веселий Кут12, золоту підвіску з поселення Траян-Дялул-Финтинілор ІІІ.
Діадема зроблена з масивної пластини, кінці її ледь звужені і мають симетрично розташовані один навпроти одного отвори. Уздовж країв розміщений тиснений орнамент: на внутрішню частину пластини, покладену на м'яке ковадло зі шкіри або дерева, він наносився за допомогою пуансона, робоча частина якого відповідала отриманому рельєфу. Тиснені орнаменти, хоча й виконані в іншій техніці, характерні для ранньотрипільської металооброб-ки14. Тому можна припустити, що діадема вийшла з рук місцевого майстра. Аналогій їй не знайдено, аналітичне дослідження не проводилося.
Підвіска з Веселого Кута (етап Трипілля В І-В ІІ) була знайдена на підлозі житла 11 у зламаному вигляді. Вона складалася з двох частин: обидві являли собою скручені спіралі з круглого дроту, вільні кінці яких були ледь зігнуті. Не виникає сумніву, що вони від одного предмета — окуляроподібної підвіски. Мікроструктурний аналіз виявив, що вона виконана за ІІ технологічною схемою. Спочатку кувався у гарячому вигляді при температурі 600— 800°С пруток з дроту — заготовка. Кінці прутка послідовно намотувалися на конусоподібну болванку, а потім осаджувалися ковальським молотом. Розміщений поміж спіралей його відрізок вигинався у вигляді петлі. Завершали формування ковальські операції нагаряче.
Окуляроподібні підвіски належать до категорії виробів, які мають досить широке хронологічне й територіальне поширення. Найбільш близькою аналогією трипільському екземпляру є окуляроподібна підвіска, яка входила до складу скарбу з Глинсько біля Липника (Південна Чехія). Подібні прикраси у ранній період їх поширення, на думку Ю. Павелчика, можна пов'язувати із східноальпійською та західнокарпатською територією, де вони датуються періодом Лендель IV—V. Імовірно, завдяки контактам з населенням саме цих регіонів окуляро-подібні підвіски стають відомими у трипільському середовищі.
Золота підвіска з Траян-Дялул-Финтинілор дала назву цілій серії подібних знахідок (тип Траян). Вони трохи різняться розмірами, але завжди складаються із сплощеного кільця з трапецієподібним виступом та отвором для підвішування. Біля основи трапеції або вздовж її країв розміщені тиснені опуклості. Карту поширення підвісок типу Траян наводить Ю. Павелчик. Більша чистина їх походить з могильників культури Бодрогкерестур, розташованих у басейні Тиси (Ясладань, Пустаіштванхаза, Мадьяртеш), окремі знахідки пов'язані з румунською Трансільванією. Дві підвіски, які доповнюють перелік Ю. Павелчика, до дрібниць схожі на екземпляри з Траяна, знайдені у Воєводині у похованні групи Хуньядихалом (могильник Вяска). Без сумніву, підвіска з Траяна імпортована із східної частини Карпатського басейну, найімовірніше, з майстерень в ареалі культури Бодрогкерестур.
Морфологічний, картографічний та, частково, технологічний аналіз невідомих раніше в ареалі Трипілля-Кукутень знахідок позначив специфіку продукції середньотрипіль-ських осередків металовиробництва. Серед них: сокири-тесла типів Аріушд, Ясладань (варіант Браду), Тиргу-Окна; тесла-долота типу Сакалхат (варіанті Варошлед, можливо, Шарасадань); кинджали типу Тиргу-Окна і, можливо, Бодрог-керестур. Крім того, встановлені імпортовані вироби енеолітичної доби. Вони представлені сокирою-клевцем з Верем'я, теслом-долотом з Сорок, кинджалом з Фрумушики ІІ, підвіскою з Веселого Кута, підвіскою з Траян-Дялул-Финтинілор. Також отримано додаткові дані про загальну спрямованість місцевих металургійних зв'язків та виявлено їх реальний внесок у розвиток місцевого виробництва. Відзначено три різних лінії: Карпатський басейн, Центральна Європа, Кавказ. Контакти з виробничими центрами Карпатського басейну (тисько- трансільванський регіон БКМП) відіграли вирішальну роль у долі металообробки середньотрипільского осередку. Звідси надходила мідна сировина, імпортні вироби, а, головне, ідеї створення їх нових форм, джерелом яких, найімовірніше, були майстерні культури Бодрогкерестур. Наприклад, опанування місцевим населенням виробництва сокир-тесел типу Ясладань, тесел-доліт типу Сакалхат та кинджалів типу Бодрогкерестур можна з великою імовірністю пов'язувати з імпульсом, який виходив із зони їх діяльності.
Зв'язки з Центральною Європою, очевидно, мало впливали на розвиток місцевих металургійних занять. Мабуть, вони обмежувалися проникненням у середовище кукутенсько-трипільських племен рідкісних імпортних виробів, а, можливо, й окремих навичок їх формування.
Інакше виглядають зв'язки з Кавказом. Якщо досі ми констатували наявність культурних течій із заходу (Трансільванії, Центральної Європи), які обумовлювали специфіку місцевого металовиробництва, то контакти східно-кавказького напрямку ніякого серйозного впливу на його характер не чинили. Вони обмежувалися перехресним обміном готовою продукцією. Причому активною стороною у цьому процесі виступало Трипілля. Факти свідчать про можливість просування в бік Передкавказзя знарядь балкано-карпатського, а, можливо, і власного, трипільського виробництва. Є підстави вважати, що їх поява активізувала місцеві металургійні пошуки.
Цікаво відзначити, що сокира-тесло типу Аріушд зі станиці Усть Лабінська під час мікрострук-турного дослідження виявила технологію виготовлення, до дрібниць схожу на трипільську сокиру з урочища Татариски. Немає сумніву, що вона є трипільським імпортом. Важливо також те, що сокира відлита з миш'яковистої міді VI хімічної групи (1,5% As), відомої у матеріалах Трипілля В ІІ, а також Кукутень А-В. Появу таких знарядь на Кавказі можна пов'язувати з майкопським горизонтом. Відлуння деяких форм знарядь БКМП, імовірно, знайшло відображення у розвитку майкопської металообробки. Реальність такого припущення доводить С. М. Кореневський за допомогою зіставлення знарядь з Усть Лабінської з двома сокирами майкопської культури з поховання 5 кургану 7 біля с. Ленічкай поблизу П'ятигорська.
Аналіз технології деяких своєрідних за формою речей дозволяє зробити перші спостереження, які розкривають технологічні інновації середньотрипільської металообробки. Доречно звернути на них увагу, незважаючи на обмеженість вихідної аналітичної бази. Так, складається враження, що в межах середньотри-пільського осередку стають популярними ливарні технологічні схеми, передплавильні температури ковальської обробки металу; використовуються прийоми зміцнення робочої частини знаряддя. Усі ці нововведення дають про себе знати також під час дослідження речей, форми яких пішли від виробів більш раннього часу (ШП, БУ, КП та ін.).
