Зміни в навичках виробництва, що склалися в рамках традиційного суспільства, дають знати про себе тоді, коли внаслідок повороту природного та загальнокультурного стану вони опиняються в нових умовах. В металургії серед зазначених умов найважливішою є зміна рудних джерел, перехід до використання такої сировини, форма транспортування або особливості якої неодмінно позначалися на способах виготовлення виробів. Важною причиною кардинальних змін виробництва, що веде до утворення нового осередку, можуть стати також інтенсивні зовнішні контакти населення, котре розвивається або посилюється в межах нових регіональних масивів та їх виробничих утворень, що мають інші металургійні традиції.
Оцінюючи історію металовиробництва трипільсько-кукутенських племен з урахуванням зазначення явищ, можна констатувати, що на рубежі етапів BI та BI-BII (Кукутень А та А-В) має місце переорієнтація їхніх металургійних зв'язків. Поряд із згасанням активності фракійсько-нижньодунайського регіону на перший план виступають контакти з тисько-трансільванським регіоном.
Впливи, що йдуть з нього, найбільшою мірою пов'язані з культурами Бодрогкерестур, пізньій Лендель, позначаються на розповсюдженні в Трипіллі запозичених керамічних форм, нових виробів з металу, а також нової за геохімічним складом сировини. Вони сприяють формуванню нового, технічного устрою ме-таловиробництва, що реалізує себе в межах середньотрипільського осередку.
Його формування збіглося в часі з помітними змінами загально-історичної ситуації у лісостеповій зоні Східної Європи. В останній третині IV — першій чверті III тис. до н.е. різко зростає активність трипільських племен. Вони освоюють нові території в Середньому Подніпров'ї, Верхньому Попрутті, Верхньому Подністров'ї. Переміщення на південний захід вздовж Пруту та Дністра, можливо, було викликане їхнім бажанням прибли-зитися до найнижчих перевалів Східних Карпат, що забезпечували доступ до трансільванських мідних родовищ.
Ускладнюється в цілому культура кукутенсько-трипільського населення, проявляється специфіка розвитку конкретних районів, що займають дану територію. Ці процеси, що намітилися ще в кінці Трипілля А-ВІ (Кукутень А), помітно посилюються з горизонту Трипілля ВІ-ВІІ (Кукутень А-В) При збереженні загальних рис, характерних кукутенсько-трипільській спільноті, поступово виникають два чітко окреслених її ареали: західний та східний. Західний включає Карпато-Подністров'я, східний відповідає межиріччю Північного Бугу та Дніпра. Саме західна частина кукутенсько-трипільського етнічного масиву в розвинений час культури, пов'язаної з ІІ фазою БКМП, передає східним племенам досягнення трансільванських металургійних центрів. При картографуванні знахідок стає очевидною картина їх зменшення із заходу на схід. Завдяки картографуванню виявлено ще одна цікава особливість у їх розподілі: на північно-західній периферії куку-тенського ареалу знахідки карпато-подніпровського регіону буквально змикаються з тисько-трансільванськими, утворюючи «коридор», яким рухався на схід метал карпатського басейну.
Своєрідність східного ареалу полягає в активній взаємодії із степовим та лісостеповим населенням Східної Європи. Просуваючись далі на схід, трипільці потрапляють в оточення різних неолітичних та енеолітичних племен: дніпро-донець-ких, середньостогівських, постмаріу-польських. Механізм зв'язків з цими елементами мав різний характер. Простежуються також взаємовпливи, які сприяють появі змішаних форм культури, та поступова повільна асиміляція трипільським населенням своїх сусідів, що призвела до встановлення нових традицій.
Усі ці процеси сприяють широкому розповсюдженню трипільських металургійних знань. Як у попередню, та і в епоху, яку ми розглядаємо (І, ІІ фази БКМП), трипільський ареал є середовищем потужних міжкуль-турних контактів, територією, через яку відбувалось проникнення на схід балкано-карпатської мідної сировини, готових речей, технічних ідей. Не виключено, що трипільці вже в той час (кінець IV — початок ІІІ тис. до н.е.) досягли районів Північного Кавказу (торговці металом?). Очевидно, їх проникнення у Перед-кавказзя викликало розповсюдження тут комбінованих енеолітичних знарядь характерних карпатських форм (сокири-тесла типів Аріушд і Ясладані зі станиці Усть-Лабинської, Владикавказу, Приельбрусся; сокира-молоток типу Мезьокерештс з Прикубання. Поява трипільців на Північному Кавказі документується знахідкою типової трипільської статуетки етапу СІ.
Даючи оцінку періоду середнього Трипілля, який ми розглядаємо, необхідно констатувати значний розквіт місцевої культури. Він проявляється у розширенні території кукутенсько-трипільских племен, серйозних економічних та соціальних змінах у житті, які позначаються на активному розвитку товарообміну всередині племені, далеких торговельних зв'язках з оточуючими регіонами, виникненні великих міжобщинних поселенських центрів (поселень-гігантів площею у кілька сотень гектарів), зародженні потужних майстерень з виробництва кераміки та крем'яних знарядь. Безумовним свідченням загального підйому
культури є металургійні досягнення середньотрипільського осередку металообробки.
В основі сумарного віднесення до його продукції різночасових колекцій металу лежать такі міркування.
1. Аналіз колекцій металу Трипілля ВІ-ВІІ, ВІІ, СІ та колекцій Кукутень А-В та В показує їхню морфологічну монолітність, яка стосується більшості форм знарядь та прикрас.
2. Типологічна трансформація стосується лише сокир-тесел та кинджалів, але й вона підпорядкована загальним закономірностям їх змін у межах західного ареалу ІІ
фази БКМП.
3. Знахідки всіх горизонтів характеризуються спільним хімізмом металу.
4. Техніко-технологічні показники їх виготовлення, як встановлено спеціальними дослідженнями, також характеризуються дивовижною одноманітністю.
5. Велике значення має загальна спрямованість виробництва: вона проявляється у підвищенні кількості знарядь за рахунок скорочення кількості прикрас.
Перелічені міркування дозволили нам обмежити середнє Трипілля та пов'язані з ним осередки не загальноприйнятими рамками етапу В Трипілля (ВІ-ВІІ, ВІІ), а змінити ці рамки, здвинувши їх хронологічно на один ступень періодизації вгору. Вельми важливо, що такий підхід до оцінки середнього Трипілля вимальовується зараз не тільки на підставі вивчення металу. Так, Н. Б. Бурдо вважає, що етап ВІ є за особливостями кераміки безпосереднім продовженням етапу А Трипілля, а їх матеріали слід розглядати спільно, тоді як етап ВІ-ВІІ є межею основних наступних інновацій у культурі. Що стосується етапу СІ, то необхідність нового підходу до визначення його змісту була запропонована В. Г. Збеновичем та В. О. Дергачовим. Дослідники показали, що за морфологічними, стилістичними ознакам кераміки, пластики, за характером жител пам'ятки того часу дуже подібні до пам'яток ВІІ та дуже відрізняються від комплексів пізньотрипільського горизонту, який відповідає етапу СІІ.
