У Середньому Подністров'ї існувало два поселення, проміжних між середнім та пізнім Трипіллям, Велика Слобідка (ур. Хрещате) та Ломачинці (етап ВИ СІ). Так на поселеннях урочища Хрещатого переважали кози (83%) над вівцями (17 %), а на Ломачинцях були лише кози. Ці дані дозволяють робити висновок про наявність біля цих поселень великих лісів. Це означає, що відбулося зростання площі лісів через послаблення антропогенних впливів у даний час (нагадаю, на Коновці овець та кіз було порівну) чи це якісь локальні особливості ландшафтів?
Для пізнього Трипілля у Середньому Подністров'ї маємо дані по двох поселеннях, розташованих біля с. Жванець. На поселенні Лиса Гора переважали вівці (80%), а на поселенні Щовб овець та кіз було порівну. Як що ці поселення існували не одночасно, тоді яке з них раніше, а яке пізніше?
У Побужжі на поселеннях етапу СІ Тальянки та Косенівка переважали вівці (75 % та 64 % відповідно ). На поселенні Свердликове овець та кіз було порівну. На поселенні Майданецьке домінували вівці (93 % ). Очевидно, у цьому районі відбулося дуже велике скорочення площі лісів. Частково тут могли подіяти кліматичні чинники, наприклад, настання більш сухого періоду, але основним чинником все ж таки був антропогенний. Таким чином, дані про співвідношення між вівцями та козами можуть стати підґрунтям для дуже важливих висновків.
У Середньому Подніпров'ї на поселенні етапу СІ Коломишцина 1 (Халеп'я) знайдено кістки тільки овець, а на поселенні Ігнатенкова Гора не вдалося визначити до виду жодної кістки дрібної рогатої худоби. На розташованому західніше поселенні Зелена Діброва було порівну овець та кіз, на поселенні Пекарі 2 кістки дрібної рогатої худоби були відсутні. Можна констатувати, що в цьому районі існувало кілька типів ландшафтів. Поблизу Коломийщини, очевидно, було достатньо відкритих місцин для випасання овець, а біля решти поселень відкритих місць було менше.
Віковий склад дрібної рогатої худоби в остеологічних матеріалах, як і аналогічний у великої рогатої худоби, вказує на існування розвиненої кормової бази тваринництва на всіх досліджених поселеннях. Відсоток молодих тварин, призначених для їжі, серед дрібної рогатої худоби був вищим, ніж серед великої. Можливо, у розведенні першої був більш розвинений м'ясний напрям. Звичайно, від дрібної рогатої худоби отримували і вовну, з якої робили одяг. Немає сумніву, що в господарстві використовували також шкури, кістки та жили цих тварин.
Свиня свійська (Sus domestica Gray) була однією з основних видів у тваринництві трипільців, які мешкали у лісостеповій зоні. Оскільки серед остеологічних матеріалів переважають кістки від молодих, напів-дорослих та тварин віком старше одного року, то можна зробити висновок, що свиней розводили в першу чергу для отримання м'яса. Виробів з кісток свиней мало. Це є ще одним доказом існування у трипільських племен розвиненої кормової бази тваринництва, яка дозволяла утримувати різних свійських тварин. Судячи з цього, свиней, як і інших свійських тварин, трипільці отримали вже, так би мовити, у «готовому вигляді». Кістки свійських свиней, яких розводили трипільські племена, мали невеликі розміри. На звертав увагу ще В. І. Цалкін.
Кінь свійський (Equus caballus L.). Наявність цього виду у трипільських племен досі викликає заперечення у деяких археологів. Утримувати свійського коня, мабуть, найважче серед усіх свійських тварин. Під час розкопок трипільських поселень кістки коня знаходять далеко не на всіх площадках.
На трипільських поселеннях знайдено кістки від різних коней як західного (аналоги сучасних «ваговозів»), так і східного походження (упряжних та верхових). Так, наприклад, на поселенні Ігнатенкова Гора знайдено фалангу коня, яка має параметри сучасної верхової арабської породи і досить істотно відрізняється від фаланг інших порід. Багато кісток свійських коней знайдено на поселенні Більшівці. Очевидно, свійських коней трипільці отримували з різних місць і використовували для різних потреб (як тяглові, верхова тощо).Собака свійський (Canis famil-iaris L.). Кістки цього виду зустрічаються на більшості трипільських поселень. Кістки собак в остеологічні матеріали (тобто в кухонні рештки), могли потрапити тільки випадково.
