Яка доля очікує національно-етнічні культури, а, відповідно, і культурну поліфонію? На це питання культурологи відповідають по-різному. В їх поглядах можна виділити кілька виразних позицій; позначимо та розглянемо найбільш важливі із них.
Ще у XIX ст. під впливом індустріалізації та переможної ходи вільного економічного ринку виникли твердження про те, що в міру подальшого розвитку суспільства різноманітні національно-етнічні культури будуть все більше і більше зближуватись, поки разом не утворять деякої єдиної вселюдської культури. Таку позицію відстоювали, наприклад, Сен-Симон, Гегель, Конт, прихильники марксизму. Декому здається, що сучасні процеси глобалізації діють саме в такому напрямі, тобто ведуть до стирання відмінностей між різними культурами, оскільки глобалізація приводить до того, що різні люди в різних куточках планети, люди різних національно-етнічних коренів, починають недовіру філософу М. Буберу.
Отже, враховуючи те, що всі ті явища, які є загрозливими для культури, існують і в наш час, хоча, можливо, і в дещо змінених формах, необхідно звернутись до питання про перспективи сучасного культурно-історичного процесу.
6.3. Сучасні процеси глобалізації та культурна самоідентифікація
Яка доля очікує національно-етнічні культури, а, відповідно, і культурну поліфонію? На це питання культурологи відповідають по-різному. В їх поглядах можна виділити кілька виразних позицій; позначимо та розглянемо найбільш важливі із них.
Ще у XIX ст. під впливом індустріалізації та переможної ходи вільного економічного ринку виникли твердження про те, що в міру подальшого розвитку суспільства різноманітні національно-етнічні культури будуть все більше і більше зближуватись, поки разом не утворять деякої єдиної вселюдської культури. Таку позицію відстоювали, наприклад, Сен-Симон, Гегель, Конт, прихильники марксизму. Декому здається, що сучасні процеси глобалізації діють саме в такому напрямі, тобто ведуть до стирання відмінностей між різними культурами, оскільки глобалізація приводить до того, що різні люди в різних куточках планети, люди різних національно-етнічних коренів, починають
одягатись. За таких умов ті елементи культури, які традиційно поставали як національні, будуть функціонувати в режимі "клаптиків килима єдиної культури" (метакультури) і використовуватись тими, кому вони внаслідок індивідуальних уподобань будуть близькими.
Друга позиція є прямо протилежною: її прихильники стверджують, що культура ніколи не буде стандартизованою та одноманітною, що національні культури одвічно будуть становити обличчя культури, і лише їх діалог буде утворювати єдиний простір культури людства. Підставою для таких тверджень постає доволі велика живучість національних культур, а також час від часу піднесення їх значущості в історії людства. Окрім того, звернення до начал людської історії засвідчує ге, що культури утворюються на грунті деяких етнічних угрупувань; іншими словами, сьогодні ми не знаємо якихось інших конкретних виявлень культури, окрім національно-етнічних. Вважається також, що і в майбутньому в культурній творчості люди будуть відштовхуватись від певних рис психіки, звичаїв, способу життя, типів людського спілкування: адже культура може набути реальності лише у зверненні до цілком реальних людей та їх спільнот.
Як ставитись до наведених прогнозів щодо майбутньої долі національно-етнічних культур? Досвід історії свідчить, що вона не розвивається за якимось одним-єдиним сценарієм. Скоріше за все, в подальшому будуть спостерігатись якісь поєднання окреслених вище прогнозів, тобто будуть вироблятись і єдині для всього людства культурні цінності та норми, але в той же час будуть існувати і синтетичні культурні утворення і, нарешті, в тих чи інших формах, в ті чи інші періоди історії, в тих чи інших регіонах планети буде спалахувати інтерес до особливого, національного.
Не будемо забувати, що в питанні про співвідношення національного та загальнолюдського в культурі існують різні позиції, серед яких найбільш відомі етноцентризм (піднесення своєї культури над іншими), ксенофобія (вороже ставлення до чужаків та чужої культури), культурний релятивізм (кожна культура має свої виправдання) та космополітизм (кожна людина є громадянином світу, а тому наполягання на національних відмінностях є проявом консерватизму чи просто нездатності людини вийти за межі своїх звужених часткових уявлень та інтересів). Всі ці позиції є достатньо поширеними та живучими, а тому людина може себе ідентифікувати за:
наголосом на тому, що зближує її з групами інших людей;
відштовхуванням від того, що найбільше відрізняє її від чужинців, тобто від тих, із ким вона не бажає ідентифікуватись;
-- вибором тої системи культурних цінностей, які вважає найбільш органічними для свої особистості;
-- тим, що об'єднує всіх людей і постає загальнолюдськими прагненнями.
Коли ж ми ставимо питання про національно-етнічну ідентифікацію, то тут також справа не така проста, як здається на перший погляд. По-перше, більшість сучасних націй та народів складається із (або на основі) різноманітних етнічних груп. По-друге, людина може мати батьків із різних етнічних груп. По-третє, навіть в тій же самій нації (етносі) існують регіональні відмінності. Звідси випливає, що людина може ідентифікувати себе із певними національно-етнічними групами на основі: а) мови; б) вихідної системи цінностей; в) генетичних особливостей; г) історичного минулого; д) перспектив майбутнього; є) особливостей психічного складу характеру.
Можуть існувати й інші підстави для національно-етнічної самоідентифікації. Але зазначимо основне: такий вектор можливих основ самоідентифікації зайвий раз свідчить, що людей не можна загнати в якийсь єдиний тип вибору своєї суспільної та життєвої позиції.
Оскільки в сучасній історії чітко прослідковується тенденція до зростання ролі суб'єктивно-особистісного начала, то це означає, що в майбутньому людство очікує також варіативний сценарій розвитку, в якому полікуль-турність, монокультурність та різного роду культурні синтези є явищами цілком реальними.
