Від грецького typos – відбиток, форма, зразок) – науковий метод, основу якого становлять систематизація періодів розвитку культури за найзагальнішими ознаками, властивостями, а також розрізнення культур за найсуттєвішими підставами. Використовується з метою порівняльного вивчення суттєвих зв’язків, функцій, відносин, рівней організації культури.
Тип культури – це ствердження подібності, загальних рис, які знаходимо в деяких культурах, що відрізняються від інших.
Іноді в культурологічних дослідженнях використовують поняття «соціокультурний світ».
Соціокультурним світом називають суспільство, характерною ознакою якого є особливий, специфічний для нього тип культури, що забезпечує цілісність соціокультурного світу. Культура утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище, у якому відбувається життєдіяльність членів суспільства. Це середовище об'єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою.
Соціокультурні світи можуть бути замкнені у сферу окремої етнічної культури (наприклад, світ Стародавнього Єгипту чи світ інків). Але на відміну від національних культур, вони не обов'язково виникають на основі етнічної спільності і можуть охоплювати різні народи і країни (наприклад, світ європейського середньовіччя, світ арабської культури).
Для соціокультурних світів характерна відносна відокремленість від зовнішнього оточення. Вплив інших культур на них незначний і не відбивається істотно ні на змісті їх життя, ні на історичній еволюції (якщо вона не припиняється насильно завойовниками). Кожен соціокультурний світ — це своєрідний окремий острів чи материк архіпелагу людської культури, що існує відносно незалежно від інших її островів. Можливо, що коли-небудь в майбутньому вони зіллються в одне ціле (на підтвердження таких думок виступають процеси глобалізації), але до сьогоднішнього дня людська культура розвивалась і продовжує розвиватись в умовах існування соціокультурних світів.
Для побудови типології культур важливо враховувати, що вона залежить від розуміння самого поняття «культура», особливостей розуміння культурно-історичного процесу, від врахування фактора часу (синхронна) або без врахування часу (діахронна класифікація).
Однак головна умова типологізації – наявність одного критерія, за яким і визначають тип культури. Наприклад: спосіб трансляції культурного досвіду (традиційні – нетрадиційні); структури соціальної стратифікації (сільська – міська); хронологічна послідовність; визнання існування особливого утворення або фундаментальної форми всесвітнього соціокультурного досвіду – Сходу та Заходу (відповідно – поділ культур на «східні» та «західні») тощо.
Сучасне культурологічне знання включає:
· історичну типологію (класифікація культур, що існували в історії людства, за їх типом та визначення місця конкретної культури в культурно-історичному процесі);
· структурну (морфологічну) типологію (вивчення культур з точки зору подібності або відмінності їх структури, незалежно від генетичної або територіальної близькості, тобто, визначаються певні культурні риси, що характеризують конкретну культуру як унікальну модель або комплекс елементів);
· системна типологія (виділення типів культури та побудова логічно обгрунтованого їх взаємного розташування на грунті певних класифікаційних принципів, визначених дослідником, або тієї чи іншої узагальненої моделі культури).
В межах названих напрямків сьогодні існує не один десяток різноманітних типологій, які відзначаються суттєвими розбіжностями вихідних принципів та завдань. Тим не менше їх можна умовно поділити на:
· структурні культурно-антропологічні класифікації (багато різних класифікацій, що спираються на ідею існування так званих культурних ареалів. Тобто, класифікації, елементи яких мають локально-регіональний та статистичний характер, а поєднання цих елементів було найчастіше вільним, випадковим. На практиці це призвело до створення багатьох класифікаційних схем для одних і тих самих етнографічних данних. Наприклад, Купер, Беннет та Берд поділили всю територію Південної Америки на три культурні ареали, Стюард – на чотири, Стоут – на одинадцять, Мердок – на двадцять чотири. Розуміючи проблематичність такої класифікації, пізніше культурантропологи запропонували більш широкий типологічний підхід);
· концепції ідеальних типів (М.Вебер, Дж.Фейблман);
· концепції локальних культур (М.Данілевський, О.Шпенглер), регіональні типології;
· циклічні концепції: патріархальна – матріархальна (Й.Бахофен, Л.Фробеніус), концепції Дж.Віко та П.Сорокіна;
· еволюційні та формаціонні концепції: руху від механічної до органічної солідарності (Е.Дюркгейм), руху від общини до суспільства (А.Тьонніс), «культурно-енергетична» концепція Л.Уайта, руху від локальних культур до єдиної загальнолюдської культури (А.Тойнбі), теорія трьох стадій інтелектуальної еволюції людства (О.Конт), суспільно-економічних формацій (К.Маркс), концепція К.Ясперса, та інші.
