На жаль, ці праці так і не побачили світ, хоча посилання на деякі з них, зокрема статтю Б. О. Латиніна, знаходимо в монографії Т. С. Пас-сек, виданій 1935 р.2 У 1933 році було ліквідовано ВУАК, і практично всі видання, які там готувалися, на довгі роки лягли на архівні полиці. Оскільки 1936 р. Б. Латинін був репресований (звільнений 1946 р.), згадок про ці досить цікаві праці у більш пізніх виданнях немає взагалі. У цій неопублікованій праці ми бачимо основні елементи відомої нині всім дослідникам Трипілля схеми – поділ на етапи А, Б, С, D. Фактично це була періодизація поселень, а не періодизація культури.
Слід зазначити, що типологічний та стилістичний аналіз кераміки за відсутності інших даних, насамперед стратиграфічних, призвів до помилок дослідників у визначенні хронологічної послідовності поселень. Так, кераміка з ранньотрипільського поселення поблизу Саврані потрапила в найпізніший етап D. Зауважимо, що в монографії Т. С. Пассек, виданій через дев'ять років після написання даної статті, ця помилка збереглася. Тут Саврань (типи XVI XVII/III класифікації) стоїть на найпізнішому етапі уІІ (на який у цій схемі було замінено етап D).
Наприкінці 20-х та на початку 30-х років у різних країнах вийшло кілька праць, у яких розроблялося актуальне на той час питання періодизації старожитностей культури Трипілля-Кукутень. Інша періодизація належить Олегу Кандибі. У 1929 р. він захистив у Карловому університеті (Прага) дисертацію на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини» (так було названо матеріали трипільської культури). Відомо, що в 1931 р. він показував цю роботу Губерту Шмідту, який дав схвальний відгук.
Періодизація О. Кандиби була створена в середині 30-х рр. на основі зіставлення стилів орнаментації та типології посуду. Всього було виділено п'ять фаз незвиська, заліщицька, городницька, більчанська та кошиловецька. Ця періодизація досить чітко відображала послідовність існування різних типів трипільських пам'яток на Подністров'ї.
Відомий німецький археолог Губерт Шмідт, який ще на початку ХІХ ст. проводив розкопки у Румунії, на підставі стратиграфічного та стилістичного аналізу матеріалів з розкопок поселення Кукутень виділив у розвитку цієї спорідненої з трипільською культури етапи А, А-В і В. Фундаментальна монографія з цього питання опублікована у Німеччині в 1932 р. Доопрацьована пізніше румунськими археологами періодизація Г. Шмідта нині є основною для археологів Румунії та Молдови і досить широко використовується дослідниками трипільської культури.
Підсумки аспірантської праці Т. С. Пассек – монографія французькою мовою «La ceramique Tripolienne» («Трипільська кераміка»), вийшла в Радянському Союзі у 1935 р.2 При підготовці цієї праці Т. С. Пассек обробила всі доступні на той час в СРСР матеріали трипільської культури – понад 1 400 цілих та 20 000 фрагментів посудин, отриманих під час археологічних розкопок, починаючи з ХІХ ст., які знаходилися в багатьох музеях України та Росії.
Це багато ілюстроване видання, в якому було кілька кольорових таблиць малюнків, упродовж багатьох років презентувало трипільську культуру в СРСР та закордоном. «Трипільська кераміка» ніби підбила підсумки попереднім дослідженням культури у галузі періодизації.
Викладена тут схема (поділ на етапи А, В, С ) в подальшому неодноразово доповнювалася й уточнювалася, змінювали своє місце у схемі окремі пам'ятки, однак вона й досі лишається основою, на якій базується періодизація трипільської культури, вживана археологами України та Росії, а без посилань на неї тривалий час не обходилася практично жодна наукова стаття.
