В останні 15 років найбільші проекти з дослідження Трипілля фінансуються переважно за рахунок грантів іноземного походження. Програма Baltic-Pontic Studies підтримана бюджетними грантами Польщі, розкопки та конференція у Тальянках – фондом Search Foundation (США) та Qes Investment LTD (Велика Британія). Винятком став проект з архео-метричних досліджень трипільскої цивілізації (грант Міністерства науки 1997–2000 рр).
За останні п'ять років створено кільна благодійних фондів, діяльність яких спрямована на підтримку досліджень трипільської культури. Серед них міжнародний благодійний фонд «Дівич-Гора» (заснований 1999 р.), який поставив за мету збереження і вивчення пам'яток трипільської культури.
На зібрані фондом кошти біля Київського обласного археологічного музею в с. Трипілля встановлено погруддя В. В. Хвойці – першовідкривачеві трипільської культури та видано науково-популярну літературу3. У 2003 р. було засновано Український благодійний фонд «Трипілля», метою якого проголошено сприяння дослідженням і популяризації трипільської цивілізації та інших культур, встановлення історичного зв'язку між ними та визначення їх ролі в історії України, Європи і світу (голова фонду – І. О. Заєць). У травні 2003 р. фонд провів науково-практичну конференцію, присвячену трипільській культурі, та видав її матеріали.
Нарешті в 2003 р. було увічнено саму трипільську культуру. 31 листопада 2003 року в місті Ржищів Київської області було урочисто відкрито пам'ятник трипільській цивілізації. В кінці ХІХ ст. київський археолог Вікентій Хвойка проводив тут розкопки поселення давньої хліборобської культури, названої ним трипільською. Саме археологічна спадщина Ржищева, а також 110-а річниця з часу відкриття Трипільської кльтури стали одним з приводів спорудження нового – і, без перебільшення, унікального пам'ятника. На урочисте відкриття приїхали представники уряду України – міністр кабінету міністрів А. Толсто-ухов та голова державної туристичної адміністрації В. Цибух, представники обласної адміністрації. Пам'ятник має вигляд мальованої трипільскої «біноклеподібної» посудини, яка піднята над жертовником, що складається з чотирьох кіл. Загальна висота споруди – біля 5 м, в тому числі «бінокля» – 3.9 м. Пам'ятник споруджений на приватні добродійні пожертви за проектом А. Гайдамаки.
Старожитності трипільської культури ще в середині ХVIII ст. стали предметом приватного колекціонування. В останнє десятиріччя значно зріс інтерес до них. Власники колекцій, як і наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., передають свої збірки у музеї, а також влаштовують їх виставки.
Найбільшою та найвагомішою з тих, що експонувалися в останні роки, стала трипільська збірка колекції «ПЛАТАР», власники якої – С. М. Платонов та С. О. Та-рута1. Унікальні вироби різних періодів трипільської культури, серед яких не лише посуд та пластика, але й рідкісні моделі храмів та інших будівель, можна було побачити на виставках не лише в Києві (2002–2004 рр.), але й у Вінниці, Херсоні, Запоріжжі. Власники колекції сприяють науковому вивченню колекції. Підготовлено до друку науковий каталог колекції, а її матеріали широко використані під час роботи над цим виданням. С. М. Платонов та С. О. Тарута є авторами ідеї «Енциклопедії трипільської цивілізації» і взяли на себе фінансування її підготовки та видання (2003–04 рр.).
2002–03 рр. Платонов С. М. іні-цюював створення повнометражного телефільму про трипільську цивілізацію. Знімальна група об'їхала чимало поселень трипільської культури від Дніпра до Дністра, провела зйомки в багатьох музеях, печері Вертеба, взяла інтерв'ю у дослідників Трипілля. В ролі ведучого виступив відомий актор В. Ф. Степанов. З цього матеріалу змонтовано кілька фільмів, перший з яких – «Час збирати каміння»2 було завершено 2003 р.
Нинішня ситуація з дослідженням трипільської культури багато в чому нагадує історію її відкриття наприкінці ХІХ ст., коли колекціонери, меценати, працівники музеїв, археологи спільними зусиллями починали вивчення цієї давньої цивілізації. Саме такій співпраці ми великою мірою завдячуємо досягненнями, зробленими у цій галузі: археологічним дослідженням, науковим працям, нарешті музейним колекціям та експозиціям, які презентують громадськості сторінки давньої історії України, а також і появі цієї Енциклопедії.
