Оцінюючи стан трипіллєзнавства у той період, Т. Пассек писала в опублікованій 1938 року статті, що розкопки в дореволюційний час велися незадовільно, вченим так і не вдалося вирішити питання про те, чим були трипільські «точки» «площадки» (скупчення обпаленої глини). Одним з головних завдань дослідників, на її думку, була елементарна обробка та публікація великих музейних колекцій, яка мала б передувати дальшим науковим дослідженням. Попередні розкопки, на її думку, мали на меті лише поповнення музейних зібрань, а археологи навіть не намагалися простежити різні етапи у розвитку трипільської культури, співвідношення її з попередніми на наступними пам'ятками тощо1.
Зрозуміло, що не з усіма переліченими вище положеннями можна погодитися, але врахуємо час, коли були написані цитовані вище рядки. Реорганізація, яка охопила Ака-демїїо наук на початку 30-х років не сприяла розширенню археологічних досліджень, принаймні в перший час. У 1933 році вісім різних установ археологічного профілю було об'єднано у одну організацію (СІМК секцїїо історії матеріальної культури), яка в 1934 р. отримала назву Інституту історії матеріальної культури (з 1938 р. Інститут археології).
Постало питання про розробку нових програм наукових досліджень в археології, в тому числі по трипільській проблематиці, яка справедливо вважалася однією з провідних. Однак в той же час складання перспективних планів досліджень сприяло концентрації зусиль вчених на окремих стратегічних напрямках. Учений секретар ПМК Т. М. Мовчанівський написав спеціальну працю, присвячену «черговим методологічним питанням трипільської проблеми», що являла собою своєрідний
стратегічний план, визначила цілі і структуру майбутніх археологічних досліджень. Пропонувалося розпочати вивчення трипільських поселень широкою площею, не обмежуючись лише окремими спорудами. У науковому плані Т. М. Мовчанівський найбільш актуальним вважав дослідження соціально-економічного характеру: вивчення осілості, хліборобства, скотарства, гончарного виробництва як окремих науково-дослідних проблем на основі міждисциплінарних досліджень.
Сьогодні ми бачимо, що такі погляди значно випереджали час, коли були сформульовані. Рух наукових досліджень в напрямні, окресленому Т. М. Мовчанівським, розпочався вже в 1934 р. роботою Трипільської експедиції ПМК АН України на поселенні біля с. Халеп'я в урочищі Коломийщина-І. Ця пам'ятка була відкрита свого часу В. Хвой-кою, сліди його розкопів неодноразово траплялися дослідникам у давньому урочищі.
Експедиція була організована Інститутом історії матеріальної культури ПМК (Київ) та Державною академією матеріальної культури (Москва). Керівником її був призначений співробітник ІІМК С. С. Ма-гура. В експедиції працювало багато науковців з Києва – В. Є. Козлов-ська, В. П. Петров, М. Л. Макаре-вич, К. Ю. Коршак, Н. Л. Кордиш. Для участі в роботі експедиції з Москви була запрошена Т. С. Пас-сек, з Ленінграда – Є. Ю. Кричевський. Спочатку темпи розкопок були невисокими: всього 720 кв.м. у 1934 році.
Розкопували не більше двох жител на рік, оскільки слід було докладно розібратися з їх конструкцією, вирішити ряд дискусійних питань. Згодом темпи зросли. Розкривалися великі площі – панорами розкопок 1937–38 р.р., які є на фотознімках, вражають масштабністю досліджень. Лише на розчищені решток будівель були зайняті десятки жінок. Поруч можна побачити співробітників експедиції з блокнотами, креслярським знаряддям в руках. Серед них, у білій хустині – Т. С. Пассек.
Ось як згадує про ці розкопки їх учасниця, письменниця Докія Гумен-на (яка працювала на розкопі у 1938 р. креслярем у В. П. Петрова), характеризуючи у своїх мемуарах науковців, які брали в них участь: «Татьяна Пассек, великий спеціаліст у трипільських дослідах, не з одною вже книжкою про Трипілля за плечами… Чорнява красуня Пассек завжди ладна була відповідати на всі питання і, як начальник експедиції, завжди була там, де її найбільше потребують…» Тетяна Сергіївна любила жартувати, розповідала анекдоти з життя археологів: «Зустрілися два археологи: обоє скаржаться. Один тільки те й робить, що мерців копає, а другий – ще й досі жодного мерця не викопав...». Оце таке й Трипілля. Скільки не розкопують, а ще й досі не виявлено, який похоронний обряд мали трипільці».
Результати розкопок, представлені в окремих статтях та збірці праць «Трипільська культура. Том 1», були вражаючими2. Розкопано залишки кількох десятків споруд на площі понад 13 000 кв.м (тобто понад гектар), визначено планування поселення, отримано величезний матеріал для вивчення економіки та історії давньоземлеробського населення Подніпров'я. Цих результатів було досягнуто завдяки спільній праці великого колективу науковців, які не тільки вели розкопки, але і займалися дослідженнями на окремих ділянках.
Так, наприклад, Є. Кри-чевський багато зробив для розробки концепції реконструкції трипільських будинків – його публікація в 1-му томі «Трипільської культури» за обсягом не поступається мо-нографії3. У 1946 р. вийшла його спільна з Т. С. Пассек стаття з реконструкцією поселення Коломий-щина-І в цілому4. С. С. Магура та Коршак К. Ю. написали кілька праць на теми, пов'язані з економікою трипільців. Повідомлень та публікацій, зробила ряд узагальнень результатів роботи експедиції в Коломийщині-І.
У Трипільській експедиціїї на основі досвіду усіх її співробітників вироблялася методика польових досліджень трипільських поселень, яка в головних рисах збереглася до сьогодні. На основі розкопок Трипільської експедиціїї Є. Кричевський5 докладно вивчає проблему інтерпретації обпалених глиняних решток трипільських споруд – площадок, дискусія про призначення яких триває від початку вивчення трипільської культури. Він доводив, що вони є руїнами будинків і створив концепцію реконструкції трипільського домобудування, підтриману Т. С. Пассек, яка панувала у науці до початку 60-х років ХХ століття.
Згідно з реконструкцією Кричевського Є. Ю. – Т. С. Пассек площадка інтерпретується як залишки будинку, що мав підлогу у вигляді дерев'яного настилу, укладеного на землю, обмазаного шаром глини і випаленого до того, як почали будуватися стіни. Як особливе досягнення підкреслювалося визначення Т. С. Пассек вивчених Трипільською експедицією пам'яток родових поселень трипільських племен. Велике значення мало хіміко-технологічне дослідження трипільської кераміки6 та архітектурних деталей, проведене О. А. Кульською та Н. Д. Дубіцькою.
Письменниця Докія Гуменна, яка працювала сезон в експедиції, опублікувала оповідання «З сивої давнини», у якому розповіла про трипільські розкопки. Мине сорок років, і вона напише цілу книжку про Трипілля, але вийде вона далеко-далеко від України. Пишучи про видатні здобутки Трипільської експедиції, не можна не згадати про трагічну долю більшості її учасників – археологів. У 1937–38 р.р. були репресовані С. С. Магура та К. Ю. Коршак1, у 1942 р. під Ленінградом загинув Є. Ю. Кричевський, у роки війни опинилися за кордоном з різних причин В. Є. Козловська, Н. Л. Кордиш та В. П. Петров. І лише двоє із співробітників Трипільської експедиції – Т. С. Пассек та М. Л. Макаревич продовжили дослідження трипільської культури в перші повоєнні роки.
Такою ж нещасливою виявилася й доля більшості розкопаних тоді матеріалів – вони все ще чекають на монографічне видання у фондах Національного музею історії України, адже перший том видання «Трипільська культура», що вийшов 1940 року, за задумом, мав бути лише початком.
«Зайшла я до Інституту археології і почула, що приїхала Татьяна Пассек із Москви. От добре! Я рада з нею поговорити, вона ж така мила була в Халеп'ї... Пассек зустріла мене якось перелякано, так що в мене замерзли на устах всі пропозиції. А потім, як я вийшла, вона схвильовано вигукнула: – Ето ужасно! Ужасно! Что ей от меня нада? Ці вигуки переказала мені Неоніла Леонідівна [Кордиш]. Що ж це так перелякало Татьяну Сергєєвну? Така милостива-прихильна була… А ось що: показали їй вже число «Молодого більшовика» з моїм нарисом, і вона перелякалася.
А тут і я прийшла! Мабуть, читала статтю Фарбера в «Правді»… Ото прокажена доторкнулася до Татьяни Пассек. Ще, може, і її зачислять у неблагонадійні? Треба Т. С. Пассек, видрукованих 1937 року ще можна знайти всі ці прізвища, тобто вона власноручно підтвердила, що певний час співпрацювала в археологічних експедиціях на Україні з кількома «ворогами народу» (не кажучи про Б. Латиніна, який сів ще у 1936-му). І от тепер до Т. С. Пассек, в Інститут археології, при свідках (!) прийшла поділитися творчими задумами авторка опублікованого оповідання про експедицію, якою тепер Т. С. Пассек фактично керувала.
А в цьому оповіданні, звичайно, написано, яка Т. С. Пассек мила людина і добрий науковець. І хто ж це пише? Докія Гуменна, яка в очах усіх присутніх і знайомих була черговим кандидатом у «вороги народу»... І хто ж тоді тепер цей милий начальник експедиції, який мав щастя працювати з такою кількістю ворогів народу, з яких чотири вже засуджені і покарані, а один «на підході»?
Досить виразним документом того часу є звичайне фото учасників Трипільської експедиції з архіву М. Л. Макаревича. Посередині знімка ножицями поспіхом вирізано чиєсь зображення. А скільки таких знімків про всяк випадок було знищено тоді взагалі? Нині ми знаємо, що більшість людей, зображення яких вирізані ножицями, були назавжди викреслені з життя...
Спiвробiтники Трипiльської екс-педицiї вели розкопки i в iнших мiсцях. У 1936 р. В. П. Петров, в 1937 р. – Є. Ю. Кричевський, а в 1939–40 рр. М. Л. Макаревич досліджували поселення в Городську – одну з найпiзнiших трипiльських пам'яток, що вiдкривало перспективи вивчення проблеми зникнення трипiльської культури. С. С. Магура, Т. С. Пассек, В. Є. Козловська, М. Л. Макаревич у 1934–39 рр. почали розкопки най-бiльшого серед вiдомих на той час трипiльських поселень бiля с. Воло-димирівки на р. Синюха. Серед зна-хiдок – унiкальна глиняна модель трипiльського житла, вкрита поліхромним розписом, реалiстична портретна статуетка.
Чимало видань обійшла унікальна глиняна модель споруди – храму. У 1938 р. Т. С. Пассек видала окрему статтю, присвячену цій категорії виробів трипільської культури. Ми знаходимо її на фото серед учасників розкопок у Володимирівці 1936 року, коли було зроблено чудові знахідки жител з рештками глиняних вівтарів.
