У 1982 р. в межах 20-томного видання «Археология СССР» побачив світ том «Ýнеолит СССР», один з найбільших розділів якого був присвячений трипільській культурі. Його автор, К. К. Черниш, зробила спробу синтезувати всі відомості щодо трипільської культури на теренах України та Молдови, нагромаджені дослідниками на той час.Вона запропонувала власну періодизаційно-хронологічну систему Трипілля (між іншим, однією з перших застосувала при цьому алібровані абсолютні дати). Трипільська культура описана по періодах та територіально-хронологічних групах, тобто використано принцип, застосований в межах України ще 1971 р. Розглянуто також питання економіки, суспільного ладу, ідеології населення, яке залишило пам'ятки трипільської культури, показано місце Трипілля в енеоліті Європи. Дослідження К. К. Черниш наразі лишається останньою працею такого роду.
Водночас слід зауважити, що величезний обсяг нагромадженого по трипільській культурі матеріалу, а також певною мірою концепція і рамки самого видання не дозволили достатньо ґрунтовно висвітлити та узагальнити всі результати досліджень, які існували на той час. Стало зрозуміло, що в майбутньому подібні фундаментальні праці може створити лише колектив, до якого були б залучені більшість фахівців з трипільської проблематики, що, власне,
ще раз підтвердив досвід двох видань тритомника з археології України.
У семидесяті роки поступово змінюються уявлення про роль і місце енеолітичних культур Європи в історії Старого Світу. Якщо до того вважалося, що вони розвинулися виключно під впливом цивілізацій Єгипту та Месопотамії, то нові археологічні відкриття свідчили: вже в V–IV тис. до н.е мешканці Європи незалежно підійшли до створення власної, багато в чому неповторної цивілізації. Важливим для нас є те, що з самого початку культура Кукутень-Трипілля розглядалася, як складова цієї цивілізації.
1973 р. М. Гімбутас запропонувала власне бечення розвитку праісторії Європи, основою якої стала концепція «цивілізації Старої Європи». Згодом вона розвинула ці ідеї у праці «Цивілізація Богинь»1. Поняття «Стара Європа» введене, як пише М. Гімбутас, для того, щоб вирізнити цю територію Південно- Східної Європи у сім'ї цивілізації Старого Світу а також відрізнити від Давньої Європи (поняття звичайно уживане для визначення Греко-Римської цивілізації, а також доісторичної Європи.
Початок її історії припадає, на думку дослідниці, на період між 7500–6500 рр. до н.е. У ті часи комплекс відтворюючого господарства з'являється в Греції, на узбережжі Італії, на Криті, в півд. Анатолії, Кілікії, Сирії, Палестині. Всі культури отримали певний імпульс з Близького Сходу. Між 6500–5300 рр. до н.е відбувається стрімке зростання та консолідація Південно-Східноєвропейських неолітичних культур в тісних зв'язках з Анато-лією та Месопотамією. Наприкінці VII тис. до н.е стався вибуховий розвиток мистецтв і ремесел на Бал-канському півострові та у Центральній Анатолії. Містком між ними були Егейські острови.
Розміри території Старої Європи – від Західної Італії до Дніпра і від Карпат до південних морів сягали 1 300х1 500 миль, всього, за даними М. Гімбутас, тут було біля 6 000 поселень. Найбільші з них, укріплені ровами та стінами могли налічувати до 1 000 мешканців. Наприклад, селище Сескло площею в 5 га, мало понад 100 будівель. В Україні – це час появи буго-дністровської та низки інших неолітичних культур з відтворювальним господарством.
На зміну їм в період між 5300– 3500 рр. до н.е. приходять комплекси енеолітичних культур (в тому числі Кукутень-Трипілля).
Після 5000 р. Стара Європа кристалізується у вигляді багатьох регіональних варіантів з розвинутими традиціями у гончарстві, архітектурі та культовій організації, які в сумі заслуговують на назву цивілізації. Населення регіону формує агломерації, які виростають до розмірів малих міст – ситуація, що свідчить про зародження релігійних та управлінських установ. Вони розвивали початкове письмо та ремісничу спеціалізацію. Вони також відкривають використання металу – міді, золота для виробництва знарядь праці, зброї та прикрас. Починається будівництво монументальних споруд, храмів, про що свідчать знахідки глиняних моделей. Виникнення писемності, на думку М. Гімбутас, не є вражаючим в контексті храмів та інших описаних вище речей. Багато знахідок з культур ранньої та класичної Вінчі, Боян, Гумельниця та комплексу Дікілі-Таш показують лінійні знаки, які відрізняються від символів або ідеограм.
Завершення історії Старої Європи М. Гімбутас бачила наступним чином. Цивілізація «Старої Європи», яка мала урбанізовані поселення, писемність та храми квітла у Південно-Східній Європі і занепала через інфільтрацію та вторгнення «курганних» ї індо–європейських народів на протязі V–III тисячоліть до н.е. Зауважимо, що нині деструктивна роль «курганних» народів ставиться під сумнів, а їх розвиток, як виявляється, був би неможливий без тісного спілкування та співпраці з хліборобськими культурами Старої Європи.
Найбільш важливим є те, що завдяки науковим працям М. Гімбутас, в яких зібрано величезний фактичний та ілюстративний матеріал, і які є досить відомими поза межами нашої держави, трипільська культура, унікальні знахідки з території України стали більш доступні не лише вузькому колу науковців, але і громадскості.
