Виникненню землеробства передувало збиральництво. Численні викопні матеріали показують, що для їжі давня людина використовувала ресурси рослинного і тваринного походження: насіння, плоди, коріння, черепашки та ін. Якщо про культурні рослини вже існує досить повна інформація на підставі знахідок викопних рослинних решток, то, на жаль, даних про збиральництво ще мало. Причин тут декілька, і полягають вони, перш за все, у тому, що не всі рослини або їх частини можуть зберігатись у викопному стані.
Зберігаються найчастіше обвуглені рештки, інколи мінералізовані або муміфіковані, як, наприклад, у пірамідах, некрополях, катакомбах. Більше шансів зберегтися мають рослини, які потребують теплової обробки перед вживанням. Плоди, горіхи, лушпиння, кісточки мають менше можливостей потрапити у викопний стан. Ще менше можливостей перейти до такого стану у листя, стебел, коріння, кореневищ. Ті дані, що вже отримали на наш час палеоетноботаніки, дають можливість уявити, що ж саме збирала давня людина. Рослини були важливим компонентом їжі, джерелом мінеральних речовин та вітамінів.
На пізньонеолітичній стоянці Нідау (Nidau), що має калібровану дату 3410 3380 pp. до н.е. і розташована на березі озера Біл (Віеі) у Швейцарії, знайдено велику кількість решток рослин, що збирались у лісі або на луках. Це насіння малини (Rubus idaeus), ожини (Rubus caesius), суниць (Fragaria vesca), бузини декількох видів (Sambucus). Серед матеріалів другої пізньо-неолітичної стоянки з узбережжя цього ж озера є багато залишків ліщини (Corylus avellana), дикої яблуні (Mains sylvestris), жолудів дуба (Quercus sp.). Дослідник цих матеріалів вважає, що до списку рослин, які збирались, можна ще віднести лободу білу (Chenopodium album) та ріпак (Brassica гара). Насіння цих рослин знайдено у великій кількості в матеріалах інших неолітичних стоянок з берегів озер Цюріх та Констанца у Швейцарії.
У матеріалах поселення бронзового віку Бовенкаспел (Bovenkaspel) у Нідерландах, що має серію радіо-карбонових дат в інтервалі 3275 2845 pp. (BP), поряд з обвугленими зернівками пшениці двозернянки та ячменю плівчастого знайдено велику кількість насіння бур'янів, таких як плоскуха звичайна, або півняче просо, гірчак шорсткий (Polygonum lapathifolium), лобода біла (Chenopodium album), вівсюг звичайний (Avena fatua), мокрець середній (Stellaria media). Так, на підлозі будівлі, яка, очевидно, була зерносховищем, знайдено 1677 насінин лободи білої, в одному із горщиків нараховано 1000 насінин гірчака, ще в одному невеликому горщику з залишками їжі близько 20 % належало насінню лободи білої. Отже, у бронзовому віці збиральництво ще мало велике значення. Про те, що ці рослини вживались раніше в їжу, свідчать знахідки їх насіння у шлунках людей залізного віку, знайдених в болотах Данії.
У складі рослинних залишків із шлунку таллундської людини знайдено насіння та зернівки 66 видів рослин, і лише п'ять з них належали до культурних. Ось деякі із знайдених дикорослих рослин: плоскуха звичайна, або півняче просо, щавель горобиний та щавель кучерявий, лобода біла, талабан польовий, зірочник середній, подорожник ланцетолистий, витка гречка березкоподібна, грицики звичайні. Ці рослини досить відомі, вони зустрічаються у природі і багато з них засмічують поля та городи.
Ще досить недавно, як видно з книги М. Л. та Н. Н. Реви, ці рослини вживались у їжу і в Україні. Наприклад, півняче просо або плоскуха звичайна. Яка зустрічається по берегах водойм, забур'янює поля та городи. Насіння її їстівне, з нього готують борошно та крупу, що нагадує пшоно. Насіння полоскухи збирали на Північному Кавказі, в Поволжжі, в Молдові, у Криму. В Австралії та Південній Америці півняче просо спеціально вирощують і в наш час і годують його насінням худобу, інколи використовують насіння для одержання крупи. Попіл із соломи півнячого проса в Африці вживають замість солі.
Лобода біла теж добре знайома рослина. Вона росте скрізь на узбіччях доріг, по межах ланів, у огородах, садках. У їжу йдуть молоді листки та стебла. З них готують салати, овочеве пюре, додають у юшку, а з насіння робили крупу для приготування каш та борошно для млинців. У Ютландії в житлі раннього залізного віку було розкопано горщик з рослинними рештками. Можливо, в цьому горщику варили юшку. Серед знайденої рослинної маси 20 % належало насінню лободи білої. У відкладах, що заповнювали інше житло, знайдено 2,5 млн. насінин. Насіння цієї рослини багате на білки та жири, до того ж його легко збирати, бо одна рослина продукує близько трьох тисяч насінин. У Чилі та Перу лободу й досі культивують як салатну, борошняну та овочеву рослину.
Досить часто у викопному стані фіксується насіння гречки березко-подібної, яка зустрічається серед посівів, обплітаючи рослини, і є злісним бур'яном. Але відомо, що з насіння раніше одержували крупу і вживали замість гречаної. Деякі вчені вважають, що борошно з насіння виткої гречки березко-подібної не поступається за своїми якостями борошну культурної рослини гречки посівної.
Ріпак (суріпиця) належить до широковідомих бур'янів полів, садів, городів. Листя його вживають для салатів та овочевих страв, а насіння використовують для одержання олії. У Пакистані, Монголії, Афганістані, Ірані, Китаї цю рослину спеціально вирощують заради насіння. Олію з нього використовують у хлібопекарській та кондитерській промисловості. В Україні суріпицю вирощували у минулому столітті, але згодом вона поступилася соняшнику. Як у всіх нео-енеолітичних племен Європи, збиральництво було однією з галузей діяльності племен трипільської культури.
Відомості про збиральництво трипільських племен наводить 3. В. Янушевич. Вона знайшла кісточки кизилу (Comus mas) та їх відбитки на фрагментах кераміки, відбитки насінин дикої груші (Pyrus elaeagrifolia) та дикої яблуні (Mains sp.), обвуглені кісточки та плоди дикої вишні (Cerasus sp.), кісточки та плоди терену (Primus spinosa), глоду (Crataegus monogina), калини гордовини (Viburnum lantana). Не виключено, що об'єктом збиральництва був також дикий виноград (Vitis sylvestris). Ще в кінці XIX на початку XX століття він зустрічався у заплавних лісах долин Пруту та Дністра. На поселенні Нові Русешти виявлено багато обвуглених кісточок сливи (Prunus sp. Alycha) і серед них окремі кісточки абрикоса (Аппепіаса sp.).
Рослини, в оточенні яких існували поселення, дали можливість використовувати їх у господарстві з різною метою. Ліси були джерелом деревини для будівництва, палива, виготовлення різноманітних предметів побуту. З цією метою могли використовуватись бук, дуб, липа, клен, ясен, в'яз. Аналіз вугликів з неолітичних поселень культур Лендель та променистої кераміки (4700 2400 pp. до н.е) у Малополь-щі показав, що переважала деревина дуба (Quercus sp.). Дуб входив до складу лісів, що поширювались на лесових терасах Вісли, а також у долинних лісах. На спорово пилкових діаграмах крива пилку дуба падає в зразках часу існування лендьєльської культури. Можливо, причина вирубування дубів для інтенсивного їх використання у господарстві. Друге місце серед знахідок належало вугликам ясеня (Fraxinus excelsior). Вуглики інших дерев знайдені в значно меншій кількості і належали вони сосні, в'язу, липі, клену, грабу, березі, вільсі, ліщині. Вуглики дуба переважають і в знахідках на неолітичному поселенні культури лійчастого посуду Нєдзведж у Малопольщі.
Не виключено, що трипільці збирали й використовували жолуді. Адже відомості про знахідки їх на території Європи (Італія, Швейцарія, Югославія) та Малої Азії зустрічаються у працях палеоетно-ботаніків. Найбільша знахідка жолудів походить з шарів епохи бронзи (1850 ВС) поселення Vorbasse в Данії. На підлозі знаходилось 0,5 кг (671 піт.) обвуглених плодів. Жолуді містять багато корисних речовин крохмаль, жири, цукри, вітаміни. Але для вживання необхідно було звільнити їх від гірких танінів шляхом тривалого вимочування. Висушені та подрібнені жолуді перемелювали на борошно, яке додавали у кількості 10 15 % до звичайного борошна, що покращувало в'язкість тіста. У деяких країнах Європи жолудеве борошно використовують у кондитерській промисловості і зараз, а з перемелених жолудів готують каву.
Відомі також залишки ліщини Corylus avellana L., плодів та кісточок яблуні. Вони знайдені на ряді неолітичних поселень Польщі. Найдавніші свідчення збирання плодів диких яблунь Malus sylvestris в широколистяних лісах Європи походять із стоянки Дубки поблизу м. Кошалін в Польщі. Дві насінини збереглися у шарі докерамічного неоліту, що має дату 6230+60 uncal.В.P. (Gd 1703) та 5700+80 uncal.B.P. (Gd 2162). Найдавніші неолітичні знахідки яблук походять із стоянки Гвоздець культури лінійно-стрічкової кераміки у південно-східній частині Польщі. Знайдено обвуглені залишки плодів яблуні на неолітичних поселеннях Зарембово та Ліс Стоцький культури лійчастого посуду в Куявсько-Поморській та в Люблінській областях Польщі.
Враховуючи дані палінологічного аналізу, згідно з якими трипільські племена жили в оточенні лісів та луків з різноманітною рослинністю, можна зробити висновок, що вони мали можливість використовувати багато видів трав'янистих та деревних рослин. Сюди можна зарахувати дуб, бук, липу, клен, в'яз, вербу, березу, глід, шипшину, ліщину, бузину, ожину, малину, терен, дикі яблуні та груші та різноманітне лучне різнотрав'я.
