Такому стану речей найбільше відповідають саме калібровані (календарні) дати. Енеоліт, який передує РБВ, відповідно, має бути віднесений до V–IV тис. до н.е., а не IV–ІІІ тис. до н.е., як вважалося до того часу. В синхронізаційній таблиці Є. Неуступни відвів Трипіллю час між 3400–4400 рр. до н.е. – тобто з середини V до середини IV тис. до н.е. Слід мати на увазі, що кількість визначень для найбільш ранніх і найпізніших трипільських старожитностей тоді була незначною і з часом діапазон датування культури було розширено за рахунок нових дат. У 70–80-ті рр. накопичувались нові визначення. Поряд із зарубіжними лабораторіями за датування Трипілля-Кукутень взялися також у Києві.
Тим часом в радянській археологічній літературі поступово утвердилася абсолютна хронологія для трипільської культури, побудована з урахуванням радіовуглецевого конвенціонального датування. Вважалося, що трипільська культура існувала упродовж майже всього IV–III тис. до н.е.1 При цьому абсолютна дата для раннього Трипілля визначалася С. М. Бібіковим (з урахуванням єдиної на той час С14 дати з Нових Русешт) кінцем першої половини – серединою IV тис. до н.е.2 Т. Г. Мовша датувала середній період Трипілля другою половиною IV тис. до н.е., що, на її думку, підтверджувалося датою для поселення Хебешешть3. Датуючи пізньо-трипільські (усатівські) старожитності між 2400–2200 рр. до н.е., В. Г. Збенович посилався на С14 дату для Маяків. Можливості калібрування дат практично ніким з дослідників Трипілля до уваги не бралися.
Разом з тим дослідники продовжували традиційним шляхом датувати трипільські пам'ятки, передусім пізні. Визначаючи абсолютний вік усатівських старожитностей, В. Г. Збенович звернувся до найбільш надійного, на його думку, джерела – мідних кинджалів з їх «прямими аналогіями» в енеолітичних пам'ятках Криту та сусідніх з ним територій, де їх прототипи існували в проміжку між ІІ (РМ) ранньомінойським та початком – серединою І середньомінойського (СМ) періодів. Останні фахівці відносили в той час до 2500–2100 рр. до н.е., що дало підставу В. Г. Збеновичу визначити вік усатівських кинджалів між 2400–2200 рр. до н.е. Інший шлях датування – синхронізація з культурою Черна-вода І, спорідненою, на думку В. Г. Збеновича, з ранньобронзовими горизонтами Єзеро в Південній Болгарії.
Останні синхронізовано з щарами Троя І–Троя IV – тобто кінцем першої та всією другою половиною ІІІ тис. до н.е. Останніми було названо паралелі з майкопською культурою, яка на той час шляхом зіставлення з культурами Малої Азії, Ірану та Месопотамії також була віднесена до другої половини ІІІ тис. до н.е. Тобто всі три напрямки зіставлення вказували на другу половину ІІІ тис. до н.е., точніше – між 2400–2200 рр. до н.е. Радіо-вуглецеві дати (некалібровані) – 2390 та 2450 рр. до н.е. (Маяки), на думку дослідника, певною мірою підтверджували наведені вище міркування.
У 1982 р. Н. В. Риндіна та Л. В. Конькова запропонували нове зіставлення і датування усатівських кинджалів з огляду на їх типологію та технологію виготовлення. На їх думку, анатолійські клинки, ідентичні за технологією виготовлення усатівським, походять зі скарбів та змішаних троянських колекцій (Троя-ІІ, Троя II-V, Аладжа-Гуюк), тому не можуть бути надійно датовані у вузькому діапазоні. Їх вік було визначено другою половиною ІІІ тис. до н.е.
