Отже, усатівські кинджали, керуючись типологічними та технологічними зіставленнями, ми могли б віднести до періоду між 3100–2550 рр. до н.е. При цьому некалібровані дати для Усатового вкладаються (з довірчими інтервалами) між 2830– 2315 рр. до н.е., а калібровані – між 3467–2785 рр. до н.е. Визнаючи пріоритет типологічного датування, до того ж підкріплений історичними датами, ми можемо прийти до висновку, що датування усатівських кинджалів мало б бути в межах 3000–2700 рр. до н.е., що відповідає швидше каліброваним датам, ніж звичайним.
Характеризуючи у своєму монографічному дослідженні (1980) пізній період Трипілля (СІІ), В. О. Дергачов відзначав, що датування його ґрунтується на типологічних зіставленнях металевих виробів і кераміки та синхронізації трипільських комплексів з матеріалами майкопської культури (яка датована за малоазійсько-месопотамськими паралелями) та культурами Черна-вода і Коцофень, шарами раннього бронзового віку в Єзеро та іншими, датованими за егейсько-анатолійськими паралелями. Обидві лінії датування в цілому, на його думку, збігаються і вказують на період між 2600–2500 та 2100–2000 рр. до н.е.
Радіовуглецеві визначення (не-калібровані), а їх наведено шість (для Маяків, Усатового та Данку-2), як вважає В. О. Дергачов, підтверджують дати, отримані традиційними археологічними методами. Разом з тим він відзначає, що хоча абсолютне датування пізнього Трипілля і виглядає досить переконливо, воно не може вважатися остаточним, оскільки не всі намічені раніше паралелі та синхронізми є достатньо аргументованими, а типологічні зіставлення іноді досить поверхові. У той же час автора непокоїть, за його словами, тенденція до поглиблення датування раннього бронзового віку Болгарії, пов'язана в тому числі з калібруванням ізотопних дат.
Розробкою питань хронології Трипілля-Кукутень у 80-ті роки займалася також Т. Г. Мовша. У 1984 вона запропонувала власну хронологічну схему, яка спиралася на некалібровані ізотопні дати. У 1985 р. Д. Я. Телегін розробив хронологію трипільської культури, яка спиралася на ізотопні та археомагнітні дати. Ним було зібрано понад 70 дат, з них близько 40 радіо-вуглецевих та понад 30 – археомагнітних. Було виділено п'ять «хронологічних зрізів», або фаз, із зауваженням, що чіткі межі між ними відсутні. Крім того, Д. Я. Телегін зауважив розбіжність між датуванням за типологічними ознаками та методами природничих наук. Перша фаза починалася близько 3800/3700 рр. до н.е., п'ята – закінчувалася близько 2400 р. до н.е. Всі дати – некалібровані.
1988 р. побачив світ посібник для студентів-істориків з питань хронології доби міді-бронзи в Україні. Це фактично перше (і досі єдине) у вітчизняній історіографії монографічне дослідження проблем хронології мідного та бронзового віку. Його автори М. О. Чмихов та І. Т. Черняков запропонували оригінальну схему датування різних археологічних культур, зокрема три-пільської1. Опису радіовуглецевого методу датування та пов'язаних з ним проблем присвячено кілька сторінок, де, крім іншого, викладено історію його застосування для датування археологічних комплексів. М. О. Чмихов та І. Т.
Черняков критично підходять до можливостей методу, особливо – використання каліброваних дат, і, зрештою, виступають прихильниками «короткої» хронології. На жаль, у посібнику не розкрито суть відмінностей між конвенціональними та каліброваними датами.
